Втрата пам’яті: серед хворих на деменцію більшість жінки

Хвороба Альцгеймера є захворюванням, за якого поступово відмирають клітини головного мозку, що призводить до порушення пам’яті, інтелекту, поведінки та емоційної сфери.

Уперше це захворювання 1906 року описав німецький психіатр Альцгеймер. Раніше психіатри констатували ще один діагноз надбаної недоумкуватості — хворобу Піка. За нею криються атрофічні процеси в лобних частках головного мозку, які відповідають за думки, фантазію, уяву. А хвороба Альцгеймера стосується скроневих ділянок півкуль, які відповідають за практичні, побутові навички. Згодом ці дві хвороби об’єднали в одну — Альцгеймера.

Із чого починаються негаразди? Ураження скроневих ділянок з’являється непомітно, повільно. Спершу може здаватися, що активна розумна людина просто втомилася, чи тривожиться, чи переживає стрес. Хвороба Альцгеймера на перших стадіях інколи видається за депресію, яка затягується. Вона має дуже специфічні вияви апатичного незадоволення, яке не піддається антидепресивному лікуванню. Згодом до таких станів долучаються перші випадки розладів пам’яті. А буває, що хворі начебто роблять дурниці — наприклад, інтелігентна людина раптом краде в магазині якусь дрібницю.

Далі настає друга стадія — від м’яких до середніх проявів. Вона характеризується наростанням розгубленості, втратою практичних навичок, забудькуватістю, незасвоєнням інформації.

Далі настає стадія невпізнавання образів. Спершу — складних, а згодом людина не впізнає знайомих.

Щодо третьої та четвертої стадій захворювання, то медикаментами вони майже не коригуються. Це дуже тяжкі розлади, коли людина нікого не впізнає, нічого не пам’ятає, не може самостійно їсти, виконувати найпростіші дії.

Порушення психіки найсильніше даються взнаки у вечірньо-нічний час. Приблизно 70% таких хворих відчувають у темну пору доби складні галюцинаційні переживання, які сприймають за реальність. У психіатрії є навіть термін «збиратися в дорогу», який означає, що хворі хочуть піти з дому, починають активно діяти, стають агресивними, їм дуже важко щось пояснити.

Чи варто таких хворих намагатися повернути до сьогодення? Скажімо, показувати старі фотографії чи співати разом улюблені пісні? Зробити приємне рідній людині, яка потерпає від хвороби Альцгеймера, — похвальна справа (до речі, давні спогади в пам’яті зберігаються найтриваліший час). Але повернути її до реальності неможливо.

Найдовше, що утримується в пам’яті людей із такими розладами, — так звана емоційна пам’ять. Треба поводитися з такими людьми більш-менш природно, бо глибоко в душі вони відчувають штучність, нещирість, хоча нам здається, що вони геть нічого не тямлять, не переживають із жодного приводу. Але насправді переживання та хвилювання вони відчувають.

До речі, число хворих на деменцію швидко зростає. Експерти припускають, що до 2030 року в світі від цієї хвороби страждатиме 75 млн людей, а до 2050 року - 131,5 млн.

Більшість з них - жінки.

Подекуди деменція навіть випереджає більш відомі "жіночі" захворювання. Наприклад, в американок старше 60 років хвороба Альцгеймера трапляється вдвічі частіше, ніж рак грудей.

Ризик розвитку хвороби Альцгеймера підвищується з віком.