Сімейна зустріч

Ольга жила з сином у матері, а в Ігоря був свій будинок і донька, до нього і переїхали. Тихо і мирно прожили 14 років. Діти закінчили школу, технікум, влаштувалися на роботу.

Дочка Ігоря вийшла заміж і поїхала до чоловіка, син Ольги одружився і тепер живе в квартирі бабусі, яка, на жаль, не дожила до весілля єдиного внука. Ігор з Ольгою, які стільки років прожили без оформлення стосунків, нарешті вирішили розписатися. Треба сказати, Ігор і раніше кликав Ольгу заміж, але вона, згадуючи про перший досвід, довго не могла зважитися на шлюб. А тут раптом зрозуміла, що більше не боїться, і Ігор почув довгоочікуване «так».

Ольга з Ігорем з такої нагоди вирішили запросити в гості дітей з сім’ями — поділитися радістю, запросити на церемонію, просто поспілкуватися. Але все пішло зовсім не так, як планувалося. Дочка Ігоря, почувши новини, насупилася і лише сухо сказала «вітаю». До кінця вечора вона сиділа як на голках, безуспішно намагаючись приховати поганий настрій.

Коли діти стали збиратися по домівках, Ольга заметушилася. Піду, каже, вам з собою смачненького покладу, а то наготувала всього, нам стільки не з’їсти. Її син з дружиною зголосилися допомогти, а дочка Ігоря завела з татом розмову: «Тату, я, звичайно, рада, що ви вирішили заяву подати, але ти впевнений, що вам це потрібно? Стільки років жили і нічого. До чого щось змінювати? Ти ж повинен розуміти, що мама Оля погодилася не просто так. Вік, все інше. Розуміє, що як тебе не стане, ні з чим залишиться, ось і заметушилась.

Так пів будинку їй дістанеться, раз вона буде законною дружиною, а я розраховувала, що все мені відійде. Ти хіба не хочеш мене, єдину дочку, забезпечити власним житлом? Або давай заповіт на внучку напишемо. А в Ольги свій син є, нехай він її житлові проблеми вирішує».

Ігор від дочки такого не очікував. Більше того, половину її палкої промови почула і Ольга, яка невчасно зайшла в кімнату, і її син. Повисла незручна пауза. Ольга розгубилася, а її син заявив: «Мама ні на що не претендує, на вулиці ми її не залишимо!».

Ігор же тихо, але твердо відрубав: «Щось рано ти мене ховати зібралася, дочко. Ольга тебе пів життя виховувала, ніколи не ображала, за що ж ти так з нею? Будинок великий, продасте його та гроші навпіл розділите, на невеликі квартирки вистачить. Я люблю тебе, але люблю і Ольгу — зрадити її я не можу! І дуже здивований, що ти взагалі про це говориш, ти ж мамою її називаєш!».

Дочка Ігоря невдоволено фиркнула і вилетіла з кімнати, всі інші постаралися зробити вигляд, що нічого не сталося.