Сергій Гридін: «Письменниками не стають, ними народжуються»
Сергій Гридін – український письменник. Неодноразовий переможець конкурсів та автор книги "Федько у пошуках чупакабри", яка увійшла до довгого списку премії "Книга року ВВС-2012".
Що Вас підштовхнуло стати письменником?
Письменниками не стають, ними народжуються. Насправді, ніколи не думав, що колись буду письменником, але склалося так, що почав писати. До того, людям подобалося написане і тоді зрозумів, що процес варто продовжувати. Перший свій твір «Федько, прибулець з інтернету» написав для сина, а далі затягнуло і не відпускає донині.
Раніше Ви себе позиціонували, як дитячий/підлітковий письменник. Чому вирішили писати ще й для дорослішої авдиторії (книжки: «Сапери», «Віраж», «Чужий»)?
Я намагаюсь не позиціонувати себе письменником для якоїсь певної вікової категорії. Просто так склалося, що перші книги стали саме дитячими. Мені цікаво пробувати писати у різних жанрах і для читачів різного віку. У моєму доробку, крім дитячої та підліткової літератури, є як «жіночі» оповідання, що увійшли до різних збірок, так і життєві історії про учасників сучасної війни. Одного разу я навіть спробував написати біографічне оповідання про першу трактористку Пашу Ангеліну, яке увійшло у збірку «І це теж зробила вона». Це був несподіваний досвід, адже для написання коротенької інформації довелося досить довгий час вивчати факти, не відомі широкому загалу.
Як Ви вважаєте, читання книжок є обов’язковим для кожної людини? Що воно дає для людини?
Як письменник, я зацікавлений в тому, аби люди читали книжки, хоча статистика та й спілкування у ближньому колі показує, що читання сьогодні, на жаль, переходить на другий план. Можливо цьому сприяє наш сучасний божевільний ритм і моральна напруга щодня, але навіть ті мої знайомі, які раніше «ковтали» книги десятками визнають, що зараз вони присвячують цьому процесу набагато менше часу.
Звичайно, людина має читати, хоча б для того, аби не забути літери, а з цим не втратити здатність думати й потім правильно вибрати прізвище чергового топполітика на виборах. У першу чергу, читання дає можливість відірватись від щоденного «дня бабака» та прожити інше життя. І відчути таких життів можна стільки, скільки прочитано книг, а це дорогого варте!
Що Вас надихає писати?
Я можу довго придумувати ті причини чи фактори, які надихають до писання, але, якщо чесно, то процес творення іноді навіть безконтрольний. Ти можеш кілька місяців не згадувати що є письменником, але одного дня відчуваєш гостру потребу написати хоча б кілька сторінок тексту. Після того історія потребує розвитку, індивідуалізації героїв і ти не можеш зупинитись доки не поставиш крайню крапку у тексті.
На цей час, Ви працюєте над новинкою для читачів?
Скажімо так, перебуваємо у певних відносинах. Є текст над яким я час від часу працюю і сподіваюсь, що зовсім скоро процес дійде до логічного завершення. Це книга розрахована на дорослу аудиторію, в ній досить несподіване закінчення і місцями непередбачуваний сюжет, але завчасно «спойлерити» не буду і дочекаюсь результату. Зовсім скоро у київському видавництві «Знання» має з’явитись продовження історії про вже відомого Федька, прибульця з інтернету, а ще за деякий час психологічна повість для підлітків «Іграшка». Словом, читачі не встигнуть забути письменника Гридіна.
Як на вашу думку, усі книжки мають нести сенс та якийсь повчальний характер?
На мою думку, усі книги мають містити у собі хоч якийсь сенс і викликати емоції. В іншому випадку це не книги, а макулатура. На рахунок повчального характеру нічого певного сказати не можу, адже автор (на мою думку) не є останньою інстанцією, яка визначає правильність ставлення до тієї чи іншої події, тому може показати у творі лише своє розуміння її, але ж ніяк не повчати інших. Якщо ж людині вдалося винести із книги щось корисне, то для автора це буде визнанням і означатиме, що він професійно зробив свою роботу.
Яку книжку порадили б прочитати кожному?
Такої книжки немає! Універсальною для позитивного сприйняття є банкнота в 100 доларів, адже вона подобається усім, хоча й тут знайдуться люди, яким не стане до душі її номінал)) Книга – вона для кожного своя і те, що подобається мені, зовсім не обов’язково має сприйматись іншими.
Мені дуже заходять твори Люко Дашвар, а велика частина критиків і моїх друзів негативно реагують навіть на згадку про них. Тому тут обійдемось без порад, і будемо сподіватись, що та кількість класних авторів, які зараз є в Україні, надасть можливість кожному обрати саме той твір, який не залишить його байдужим.
Читаймо, бо ми того варті!
Інтерв'юєр – студентка Національного університету «Острозька академія» Яна Манько.
