«Моя мати — тиран! А всім розповідає, яка бідна і нещасна»

«У кожній другій українській родині, яка перебуває у складних життєвих обставинах, є прояви домашнього насильства», — заявила міністр соціальної політики Марина Лазебна. За її словами, насильство щодо жінок та дівчат негативно впливає на їхнє репродуктивне здоров’я, через що в країні, яка і так має не дуже добру демографію, падає рівень народжуваності, збільшується кількість новонароджених дітей з вадами здоров’я.

— За період пандемії ми побачили зростання рівня домашнього насильства. П’ятнадцять тисяч дітей мали ризик вилучення від батьків. Коронавірус безжалісно змінив життя людей. З’явилися додаткові фактори, які провокують домашнє насильство: вимушене перебування вдома, ізоляція, втрата доходів, роботи, соціальних контактів — все це збільшує стрес і напругу у родинах. Сплеск домашнього насильства зріс за цей рік на 66%. З них 86% — звернення від жінок, 12% — від чоловіків, 2% — це діти. Зросли звернення і від людей з інвалідністю, — каже Марина Лазебна.

За її словами, домашнє насильство вчиняється незалежно від соціального статусу родини, релігійних переконань і навіть етнічного походження. Водночас більшість випадків домашнього насильства, що відбувається у родинах, не зареєстровані, тому значна частина інформації про вчинення насильства залишається прихованою.

Волонтерка з Чернівців Марта Левченко розмістила у соцмережі фотографію жінки з хлопчиком років десяти. «До нас у Центр потрапила матуся з хлопчиком, вони голі й босі, хлопчик взагалі у дівчачих лосинах. Речей таких розмірів у нас немає. Вони дуже багато пережили, втекли з Львівщини від домашнього насилля. Потрібні одяг та взуття, все, від білизни до куртки…».

Я знайшла телефон жінки, що була на фотографії. Пані Вікторія чотирнадцять років жила зі своїм співмешканцем у селі Хоросні Пустомитівського району, що на Львівщині. З цим чоловіком у 42?річної жінки двоє спільних дітей: 12?річна Софія та 9?річний Ігор. Ще двоє дітей — 24?річний Владислав та 20?річна Діана — від попередніх чоловіків. Жінка стверджує, що декілька років потерпала від чоловіка-тирана. Він її бив, навіть душив. А одного разу встромив їй у ногу ніж.

«Я працювала на «Фуджікурі», — розповідає пані Вікторія. — У березні звільнилась. Чоловік мені руку перебив. А на виробництві потрібна швидкість. Міг арматурою бити по ногах. Не раз у груди бив кулаками… Коли була вагітною молодшим сином, сильно побив. Дитина має розумову відсталість.

Я неодноразово зверталась у поліцію. Писала заяви. Правоохоронці сміялися: «Ви така крупна жінка, ви йому здачі не можете дати?». Коли востаннє зверталася у поліцію, то суд виніс штраф мені, а не йому, — 800 грн. Я тримала перед собою сокиру, щоб він мене не бив. Вони склали протокол, що я вчиняла над дітьми насильство».

Пані Вікторія розповіла, що її позбавили батьківських прав на двох старших дітей, бо не виконувала належним чином своїх батьківських обов’язків. У подробиці вдається неохоче. Каже, новий чоловік не дозволяв, аби старші діти жили з ними.

Вдалося мені поспілкуватися зі старшим сином пані Вікторії — Владиславом. Він зараз живе і навчається у Києві, майбутній журналіст. Ось що розповів про маму: «У дитинстві від неї теж потерпав… Як і моя сестра — Діана. Вона у 9 років утекла з дому, бо мама її сильно відлупила. Сестра потрапила до спортивного інтернату. Моя мати — тиран! Соціальні служби в курсі, яка там ситуація. Вони то забирають дітей у батьків, то знову їх віддають. (Ідеться про молодших — Софію та Ігоря. — Авт.). Вона всім розповідає, яка бідна і нещасна. Я з психотерапевтом займався років чотири. Мав суїцидальні думки».

«Кому зараз потрібна допомога?» — запитую Влада. «Насамперед дітям. Треба говорити про домашнє насилля з боку обох батьків. Вона мене у дитинстві по?звірячому била, травмувала мені грудну клітку. Ми жили тоді у Львові. Але вона квартиру продала і втекла. Мені, шестирічній дитині, з хворою бабусею довелося жити у підвалі. Я пляшки збирав, макулатуру. З базару намагався овочі-фрукти красти, носив їх бабусі… Бабуся оформила мене в інтернат. Але два роки я жив у родині знайомих бабусі. Вони навчили мене читати і писати. Згодом повернувся в інтернат, бо вони не мали фінансової можливості мене утримувати. У мене був єдиний шанс на нормальне життя — позбавити її батьківських прав (батька хлопець не знає. — Авт.).

— А те, що її співмешканець у ногу їй ніж запхав, це правда, — веде далі Владислав. — Коли я вчився у 6?му класі, вони забрали мене на Різдво. Відібрали у мене всі гроші, які я наколядував. Тоді це все сталося. Декілька років тому їй пропонували забрати молодших дітей і їхати до реабілітаційного центру, але вона відмовилась. Я вважаю, що соціальні служби не розібралися у цій ситуації. Якщо діти досі біля такої тиранки і тирана…», повідомляє «Високий замок».