"Мамо, я - у військкомат": історія добровольця із Рівненської бригади ТрО ЗСУ
Початок повномасштабного російського вторгнення Михайло зустрів вдома у Рівному. На той момент йому було 22, тож обов’язку йти на службу в нього не було. Але було розуміння, що він мусить.
- На другий день після початку, 25-го лютого, я прокинувся від прильоту по аеродрому. За пів години зібрався, сказав: "Мамо, я - у військкомат". Вона промовчала, я двері закрив і почалапав. Наступного дня вже з речами поїхав у батальйон, – пригадує воїн, який служить в 59-ому батальйоні 104-ої окремої бригади.
Побратими в підрозділі дали Михайлові позивний Аніме, бо весь вільний час він "залипав", дивлячись японську анімацію. Так це прізвисько швидко прижилося.
- Мені здається, що на початку мене хлопці не надто розуміли. Середній вік в нас трохи за сорок, а тут якийсь пацан аніме дивиться, ігри комп’ютерні грає, на якісь відоси залипає. Я в роті наймолодшим був, – розповідає військовослужбовець.
Нині ж йому вже 25 і прийшли новенькі, які молодші за нього, тому цей статус більше не належить Михайлові. Єдине, що не змінилося – його позитив. Він постійно намагається жартувати. Каже, що це допомагає зняти напругу в складних ситуаціях і навіть на бойових це трішки відволікає побратимів, допомагає розрядити обстановку.
- Бувають бойові виходи, коли зовсім не до позитиву, але навіть в таких ситуаціях інколи шуткував, бо треба старатися триматися в тонусі, щоб не давати шансу думкам про погане заволодіти моментом, – розповідає воїн.
За роки служби в хлопця назбиралось чимало бойового досвіду, він побував на багатьох гарячих напрямках і як ніхто розуміє жахи війни та ціну кожного нового дня:
- Я прийняв ту долю, що я можу загинути. І мені з цим легше живеться. Можу переживати, можу нервувати, коли щось робиться десь недалеко від мене, я розумію, що це може прийти й до мене. Нащо в такій ситуації будувати якісь плани?
Часом, зізнається Аніме, любить десь там помріяти, але точно не будувати плани. Тому, ані на відпустку, ані на якісь зустрічі з друзями особливо не сподівається:
- Кожен день – це нове життя, не треба нікуди спішити. Живемо одним днем. Така життєва позиція допомагає прийняти реальність і справлятися з психологічним навантаженням, яке постійно присутнє під час бойової роботи.
Окрім того, воїн намагається не давати волю емоціям коли працює на виході.
- Всю ту злість і агресію я скидаю в іграх, можна так сказати. А на війні, там на позиціях, я зовсім її не відчуваю. Я просто йду, роблю свою роботу, повертаюсь. Завжди холодна голова, – каже захисник.
А свою роботу він знає і виконує добре. Йому не раз доводилося відбивати ворожі штурми, заводити та виводити хлопців і штурмувати. На його рахунку є і полонений, який не тільки дав цінну інформацію, а й в майбутньому допоможе звільнити з ворожого полону когось із наших.
Аніме відкритий і позитивний воїн, який зробив чимало для нашої перемоги. Він побував у різних ситуаціях, але навіть попри це залишив в собі добро і по-філософськи дивиться на життя.
