«Зараз воювати значно важче, ніж десять років тому»
Валерій родом із села Бокійма Дубенського району. Його військовий шлях розпочався задовго до повномасштабного вторгнення. Ще у 2015–2016 роках він брав участь в АТО, служив у 40-й артилерійській бригаді на посаді водія.
Після АТО повернувся до цивільного життя — працював, забезпечував родину. За місяць до повномасштабного вторгнення він підписав контракт із Збройними силами України.
- Спочатку мене призначили на посаду завідувача складу — я відповідав за облік і збереження майна. У 2025 році посаду, яку я обіймав, скоротили у зв’язку зі скороченням штатів. Покидати своїх побратимів, з якими був разом із першого дня, не хотів. Тож мене перевели на посаду водія-електрика, - розповів Валерій.
Його позивний — "Агроном". Так його назвали побратими ще у 2015 році — не випадково й без зайвих пояснень. У цивільному житті Валерій працював агрономом: знав землю, умів чекати результату й відповідати за врожай. Ці ж риси залишилися з ним і на війні — уважність, витримка та розуміння, що кожна справа має свій час і свою ціну. Позивний прижився одразу. Особливо в пам’яті Валерія закарбувалися події 2015–2016 років:
- Тоді війна вже була жорсткою, але саме ті перші завдання залишили найглибший слід. Часті обстріли, постійні "прильоти", напруження, яке не відпускало ні на хвилину. Там, серед вибухів і хаосу, прийшло справжнє усвідомлення, що таке війна. Робота була ризикованою, але необхідною — логістика на війні часто вирішує більше, ніж здається. І попри все — вижив. Мабуть, просто пощастило.
Порівнюючи війну 2015 року і теперішню, Валерій говорить просто:
- Зараз значно важче. Тоді не було такої кількості обстрілів і дронів. Безпілотники лише починали використовувати — примітивно, інколи навіть із запалювальними засобами. Сьогодні ж війна стала значно технологічнішою й небезпечнішою.
За роки служби він знову опинився на Донеччині — і в 2015-му, і в 2023-му роках. Цей напрямок став для нього основним бойовим маршрутом.
Головною мотивацією для Валерія залишається родина. Вдома на нього чекають мама, дружина Лариса, донька Валерія та син Владислав. Саме заради них він продовжує службу.
- Після багатьох років війни цивільне життя вже здається чужим: тиша насторожує, а відсутність вибухів — незвична, - зізнається Валерій.
Нині він служить у ремонтному підрозділі. Його завдання — ремонт і відновлення техніки, запуск машин та забезпечення їхньої готовності до виконання завдань. Це непомітна, але критично важлива частина війська.
За інформацією Рівненського обласного ТЦК та СП
