«Золотий хрест» і очікування протезування
«Золотим хрестом» від Головнокомандувача ЗСУ нагороджено Анатолія Степчука з Костополя – за стійкість та героїзм у виконанні бойового завдання. У складі 155-ї окремої механізованої бригади імені Анни Київської Степчук служив головним сержантом-командиром міномета. Після повернення з навчань у Франції його підрозділ восени 2024 перекинули на Покровський напрямок. У червні 2025-го унаслідок ураження дроном чоловік втратив обидві ноги.
Високу нагороду Анатолій отримував у медзакладі, де проходить реабілітацію. Через високу ампутацію обох кінцівок у нього буде складне протезування. Команда фахівців зараз працює над тим, щоб Анатолій отримав повноцінні протези та навчився на них ходити.
Це перша нагорода Анатолія Степчука. Він зізнався, що був розчулений, коли дізнався, бо не очікував і не міг повірити, що насправді одержить її.
Як повідомили у Костопільській міськраді, 42-річний Анатолій Степчук до служби у Збройних силах України працював верстатником на одному з місцевих деревообробних підприємцтв. Чоловіка мобілізували у травні 2024 року, зарахували до складу 155 окремої механізованої бригади імені Анни Київської. Спочатку він проходив навчання в українських навчальних центрах, потім їздив вчитися на мінометника до Польщі та Франції. Восени 2024-го його підрозділ перекинули на Покровський напрямок.
- Я не хотів їхати, страшно було. Але поїхав. Спочатку нас трохи доучували, а після того півроку постійно був на "нулі". Від солдата дослужився до молодшого сержанта, був головним сержантом-командиром міномета. Не знаю, скільки контузій я отримав, їх ніхто не лікував, та наслідки відчуваю постійно, — розповідав боєць.
За його словами, у травні 2025 року він одружився з Марією. Це його перший шлюб. Через три тижні після розпису, 9 червня, отримав поранення через російський дрон:
- Ми бігли в укриття, обладнане в колишньому гаражі, і не встигли зачинити ворота, як по мені прилетіло. Побачив спалах – і знепритомнів. Отямився трохи, хотів піднятися, але не міг, ніг зовсім не відчував. Хлопці одразу потягнули мене в укриття, наклали турнікети. Ось тоді я відчув біль. Крові було дуже багато. Коли мене вантажили на евакуацію, бачив, що з ноги стирчали поламані кістки. Хлопці закривали мені очі і казали не дивитися на ноги.
У лікарні в Дніпрі обидві ноги військового ампутували вище колін.
- Не міг нікому подзвонити: ні до своїх хлопців, ні додому, все на позиції залишилося. Номерів телефонів не пам’ятав, лише останні три цифри номера Марії. До мене підійшла волонтерка, розпитувала, як звати дружину і чи вона надсилала мені посилки. За прізвищем та тими трьома цифрами, які я пам’ятав, волонтерка через Нову Пошту розшукала номер дружини і повідомила їй, що я після поранення перебуваю у лікарні. Вона навіть залишила мені свій телефон на деякий час, поки у мене свій з’явиться, — пригадав Анатолій.
Після лікування у Дніпрі військового декілька разів оперували у Рівненській обласной клінічній лікарні. Він готується до протезування.
