Чим страждали генії

Геніальні люди тому і геніальні, що бачать світ зовсім по?іншому і створюють при цьому щось унікальне і не завжди зрозуміле іншим. Психологи наголошують, що у творчих людей (письменників, художників, композиторів, акторів, драматургів) — більш складний душевний стан. Вони більш сприйнятливі до критики, недовірливі, а тому більше за інших схильні до душевних хвороб.

Депресії Гоголя
Життя і творчість Миколи Гоголя досі оповиті безліччю таємниць, головна з яких — обставини його смерті. Як припускають багато дослідників його біографії, Гоголь помер від виснаження, причому голодом він заморив себе сам: він свідомо нічого не їв протягом двох тижнів через загострення маніакально-депресивного психозу. Коли лікарський консиліум зважився на примусове лікування, Гоголь вже знепритомнів і на ранок помер. Цю версію заперечують, але те, що кілька років до смерті у нього були проблеми зі здоров’ям, — факт. Влітку 1845 року його «охопила» болісна душевна криза, через яку він в один момент написав заповіт, після чого спалив рукопис другого тому «Мертвих душ». У 1846 році стан письменника було настільки нестерпним, що, як писав він сам: «Повіситись або втопитися здається єдиним виходом, схожим на ліки».

Симулянт Хармс

Російський письменник Данило Хармс відправився до психіатричної лікарні за власним бажанням — не через душевний стан, а щоб уникнути розстрілу. У 1941 році його заарештували за поширення «наклепницьких і ворожих настроїв» за доносом агента НКВС Антоніни Оранжиревої. Заради збереження життя письменник симулював божевілля, і військовий трибунал вирішив «за тяжкістю вчиненого злочину» помістити Хармса в психіатричну лікарню в’язниці «Хрести» у Ленінграді. Там він і помер 2 лютого 1942 року. Крім жорстких і антигуманних умов, яким славилося відділення психіатрії в «Хрестах», його перебування в цьому місці збіглося з блокадою Ленінграда, до того ж в найбільш тяжкий за кількістю голодних смертей місяць.

Фахівці не допомогли
Дуже чутливою натурою був поет Сергій Єсенін. Постійні перепади настрою і депресії мучили його настільки, що останні два роки перед смертю він провів під наглядом психіатрів. Так, наприкінці 1923?го Єсеніна помістили у московський профілакторій ім. Шумської (для нервовохворих), а з лютого по березень 1924 року він продовжив лікування в Шереметьєвській (нині Інститут Скліфосовського) і Кремлівській лікарнях. Лікарі дійшли висновку, що поет страждав «тяжким нервово-психічним захворюванням, яке проявлялось у тяжких приступах розладів настрою, нав’язливих думках». Не секрет, що через цей стан поет пристрастився до алкоголю.

Подейкують, що саме через постійні депресії у нього не склався шлюб з Софією Толстою, і їй навіть врешті-решт довелося домовитися з директором платної психоневрологічної клініки Московського університету Ганнушкіна про госпіталізацію поета. На жаль, Єсенін так і не зміг впоратися з хворобою: 28 грудня 1925 року його знайшли мертвим у ленінградському готелі «Англетер» — він повісився.

Мучився від галюцинацій
Свого часу великий резонанс викликав стан художника Михайла Врубеля. На самому піку кар’єри його мучили сильні мігрені, постійне безсоння. Художник став збудженим, самовпевненим і багатослівним. Божевілля Врубеля привернуло до нього увагу преси: почали писати, що він не тільки втрачає контроль над собою, а й талант. Стан Врубеля до літа 1902 року був настільки тяжким, що до нього не пускали навіть дружину і сестру. Він буянив, потребував постійного догляду, адже міг розірвати на собі одяг і нижню білизну. У хвилини просвітлення він міг логічно говорити і навіть намагався малювати, але десятки малюнків, виконаних у лікарні, не варті його попередніх робіт. А тим часом манія величі росла. Пізніше його перевели в клініку Сербського при Московському університеті. Там підтвердили раніше озвучений фахівцями діагноз — прогресивний параліч внаслідок сифілітичної інфекції, носієм якої він був уже 10 років. Йому призначили препарати ртуті і заспокійливе, він трохи прийшов до тями, але потім у нього сталися декілька криз з галюцинаціями — у 1903 та 1906 роках. Після останньої він прожив лише чотири роки.

Страждав через батьків

Довелось побувати у психіатричній лікарні і письменнику Пауло Коельо — через проблеми з батьками. Коли одного разу ввечері 16?річний Пауло сказав родині, що хоче стати письменником, та влаштувала гучний скандал, тому під їхнім тиском він вступив на юридичний факультет. Незабаром він все ж покинув навчання і захопився журналістикою, чим настільки обурив батьків, що ті примусово помістили його в приватну психіатричну клініку. Однак Коельо залишився відданий своєму вибору: ні лікування електрошоком через що з’явилася шизофренія, ні другий курс лікування не змінили його рішення. Лише після третього курсу лікування його сім’я змирилася з тим, що «нормальною» роботою він займатися не буде. На щастя, проблеми з психікою після цього письменника не турбували.

Не зізнавались
Багато письменників, здобувши світове визнання, поринали в найглибші депресії, які підкріплювалися комплексами дитинства або зловживанням спиртним. Сумна доля склалася в Ернеста Хемінгуея, який неодноразово намагався накласти на себе руки. Особливо його стан погіршився після того, як він відчув творчу кризу після отримання Нобелівської премії: він боявся, що більше не зможе створити нічого путнього.

Після чергової кризи у листопаді 1960 року Хемінгуея помістили у спеціалізовану клініку, де намагались вилікувати за законами психіатрії того часу — седативними препаратами і електрошоком. Його виписали через 53 дні у ще гіршому депресивному стані — усвідомлення того, що йому стає все важче писати, відмовляє пам’ять, було настільки болісним, що часом Хемінгуей не міг стримати сліз і став подейкувати про самогубство.

У квітні 1961 року після того, як дружина застала його з карабіном у руках і залишеною на столі передсмертною запискою, Хемінгуея знову помістили у клініку, звідки він був виписаний 30 червня після чергового курсу електрошокової терапії. Два дні по тому, вранці 2 липня 1961 року, Хемінгуей одягнув свій червоний халат, який жартома називав «імператорським», зарядив двома патронами двоствольну рушницю і, сівши за робочий стіл, приклав дуло до голови й натиснув на курок. Це була та сама рушниця, з якої застрелився його батько.

Не видавала своїх проблем і письменниця Вірджинія Вулф. Нервові зриви і депресії, які турбували її ще з дитинства (включаючи кілька спроб суїциду), повернулися до неї в уже зрілому віці, з початком Другої світової війни. А разом з ними — напади галюцинацій і головні болі. Після завершення роботи над рукописом останнього роману «Між актами» (опублікований посмертно) Вулф вирішила, що не може більше своїми розладами обтяжувати чоловіка. 28 березня 1941 року вона одягла пальто, наповнила кишені камінням і втопилася у річці.

«Зелене» божевілля
Відомо також про нестабільний стан Ван Гога. Наприклад, саме через хронічні розлади у 1888 році трапилася знаменита історія з Полем Гогеном. Художники мирно обговорювали ідею майстерні, як раптом розмова переросла в гучну сварку. Потім вони сперечалися не раз і після чергової сварки Ван Гог накинувся на товариша з бритвою в руках. Гогену дивом вдалося його зупинити. Досі невідома вся правда про цю сварку — існує безліч версій події: наприклад, що Ван Гог напав на сплячого Гогена, і останнього врятувало від смерті лише те, що він вчасно прокинувся. Відомо також, що у ніч після події Ван Гог відрізав собі мочку вуха. І якщо хтось вважає, що це було зроблено у пориві каяття, то інші дослідники з упевненістю говорять, що це було проявом безумства, викликаного частим вживанням абсенту. Наступного дня (24 грудня) Вінсента відвезли до психіатричної лікарні, де напад повторився з такою силою, що лікарі помістили його в палату для буйних хворих з діагнозом епілепсія скроневих часток.

Голлівудські зірки також зверталися до фахівців

Брітні Спірс

У 2007?2008 роках у співачки почалися проблеми в сімейному житті. Через неадекватну поведінку її госпіталізували в психіатричну клініку, визнавши тимчасово недієздатною. Опікуном був призначений її батько Джеймс Спірс.

Майкл Дуглас
У 46 років актор лікувався у психіатрів від надмірної сексуальної активності. На цьому наполягла його надто ревнива перша дружина Діандра: вона була впевнена, що чоловік їй постійно зраджує, і в разі відмови лікуватися погрожувала розлученням.

Жан-Клод ван Дамм
Після виходу фільму «Раптова смерть» (1995) актор підсів на кокаїн. Він намагався «зав’язати», але все одно витрачав понад 10?000 доларів у тиждень на наркотики. Через це він навіть думав покінчити життя самогубством, а потім звернувся до фахівців.

Джим Керрі
Коли Керрі був на вершині слави 20 років тому, у нього почалася депресія — настільки глибока, що допомагали психіатри. Вилікувати актора вдалося за допомогою антидепресантів. Сьогодні Джим не приймає жодних медикаментів і почувається добре.

Дрю Беррімор

Актриса так сильно боялася замкнутого простору, що звернулася до психіатрів. Як повідомляли джерела, лікарі констатували, що напади у Дрю відбувалися після зловживання алкоголем і наркотиками. Після лікування вона написала книгу про цей важкий період.

Ліндсі Лохан

Свого часу наркотична залежність Лохан була настільки сильною, що навіть в’язниця і реабілітаційна клініка не допомогли. Тести все одно показували, що Ліндсі вживала кокаїн, через що її відправили на примусове лікування.