Головне вчитися не лише стріляти, а й діяти, коли страшно
Позивний «Майдан» боєць Віталій отримав за місце, де народився: невелике село Майдан, що на Рівненщині. Та символіка вийшла промовистою — бо у кожній його фразі чути внутрішню основу, спокійну впевненість і глибоке розуміння, заради чого він на цій війні.
- Прийшов у 2-й батальйон 104-ї бригади Сил ТрО ЗСУ "Горинь" добровольцем. До того служив в АТО, у 2015–2016 роках. Тепер знову — бо треба. Бо хто, як не ми? - каже боєць.
Віталій має за плечима службу в комендантському батальйоні, блокпости, бойові чергування на передовій, евакуацію техніки, матеріально-технічне забезпечення та підготовку молодих бійців. Пройшов Мирноград, Покровськ, Донецький напрямок — ті місця, де спокою не було жодного дня. Каже просто: «Тоді вчився, тепер навчаю інших». Нині передає новобранцям досвід, здобутий у найгарячіших напрямках.
- Головне — вчитися. І не лише стріляти. Розуміти, як діяти, коли страшно, коли немає часу думати. Я стараюся передати хлопцям те, що мені колись передали старші, - розповідає військовик.
Рік на Донецькому напрямку навчив найважливішого — що тримає не зброя, а люди: - Виживали завдяки дружбі. Один за одного, як за себе. Ділилися останнім — водою, їжею, словом підтримки. Без цього — ніяка армія не вистоїть.
Віталію 46. Вдома — двоє синів, дорослих, самостійних. Старший — механік, менший — у Польщі.
- Я завжди казав їм: живіть, працюйте, будуйте. Війна — не місце для кожного. Але якщо прийде час — кожен зробить свій вибір.
Після втрати дружини Віталій сам виховував синів, тому добре знає, що таке відповідальність і що значить берегти життя:
- Мрію дочекатися онуків. Тримаюся, щоб дожити до того дня, коли зможу взяти їх на руки. Хай живуть уже в мирній країні.
