Знову став медиком, але тепер — на війні

Андрію - 54 роки. Родом він із Млинівського району. Сьогодні він — медик 2 батальйону 104-ї окремої бригади Сил ТрО ЗСУ.

Закінчивши Київське медичне училище, працював фельдшером, згодом здобув вищу освіту й став стоматологом. У медицині — з 1989 року.

- Ти ж медик? Йдеш у медпункт.

– Не йду.

– Йдеш. Це армія, - так Андрій знову став медиком, але тепер - на війні.

За півтора року служби на Торецькому напрямку — десятки евакуацій, стабілізацій, реанімацій. Каже: всі історії у медиків схожі — ти просто їдеш, рятуєш, тягнеш, стабілізуєш. І повертаєшся, якщо пощастить.

- Найстрашніше, каже, — втрачати. Побратимів. Людей, з якими щойно говорив. Це залишається в кожному.

На армійську рутину Андрій не нарікає. Зізнається — адаптувався легко. Завжди був трохи аскетом, мисливцем, звик до природи й труднощів.

У цивільному житті на Андрія чекає родина — дружина, мама, племінники, сестри та донька. Вона зараз навчається у Франції, здобуває філологічну освіту.

Андрій вірить у молодь, але зауважує:

Треба готуватись — не лише фізично й технічно. А морально. Бо війна — це не тільки стрільба. Це здатність не втратити себе. Щоб бути стресостійким, треба готуватися до всього. Краще, щоб не знадобилось. Але головне — вірити в себе. І в націю. Бо якщо ми віримо — нас не перемогти.

104 бригада тероборони ЗСУ "Горинь"