"Страшнішого за втрату побратиме немає нічого"

Костопільчанин Юрій Новак воювати пішов 4 березня, спонукала історія його роду. Діди свого часу воювали. У свої 28 років до війни з Росією був морально готовий. Вважає своїм обов’язком захищати свою дружину та діточок. Воював у 53-й бригаді біля Вугледару. Побратими дали йому позивний "Монах".

Під час виконання бойових завдань отримав три поранення. Перше під Бахмутом, прилетіли осколки в шию. Через місяць повернувся до Опитного (біля Бахмуту) – там отримав друге поранення. А третє при роботі з великокаліберною зброєю ДШК. Росіяни полювали на нього з побратимом два тижні.

- Наші хлопці працювали в багатоповерхівці, адже для точності пострілу потрібна висота. По нас били високоточними самонавідними ракетами, зносили поверх за поверхом... Мені вдалося врятувати себе і свого побратима. Пам’ятаю, як після останнього поранення мене евакуювали до шпиталю в Бахмуті, пізніше відправили в Дружківку. Там я був на межі між смертю та життям. Пригадую, як в одну мить зникли всі турботи і переживання, як все тіло огорнуло легкістю. Не було ні страху, ні жалю, - розповідає Юрій.

В Івано-Франківську його прооперували, поставили пластину. Тамтешній лікар врятував Юрію ногу. У лікарняному ліжку провів 4,5 місяці. Потім освоїв крісло-колісне, пізніше пересувався за допомогою милиць, нині опирається на підлокітники.

- Дуже вдячний фізичним терапевтам! Перші кроки я зробив у воді у госпіталі ветеранів війни, - каже військовослужбовець. Для Юрія найтяжчі спогади пов’язані з повною відсутністю їжі та питної води.

- Воду брали з річки, а от їсти довелося… сире м’ясо свійської худоби. Вогнище розвести було неможливо, оскільки тепловізори "ловлять" навіть жар цигарок. Тож ні вода, ні їжа не проходила жодної термічної обробки. Бувало по три дня без їжі, бувало банка тушонки у день на всіх, - поділився захисник.

Страшно стало у Зайцевому, коли в їхній окоп прилетів снаряд. Пам’ятає, як тимчасово втратив зір. У цей момент огорнув страх потрапити в полон. Згадує, як молився Богу. Зізнається, що віра реально допомагає витримати усе. Адже молитви матерів та дружин буквально «закривають» від куль. В тому, що вижив завдячує Богу.

За словами Юрія, ворога найбільше вразила підготовка наших вояків. Адже наші військовослужбовці чудово орієнтуються у надскладних ситуаціях. Вони здатні до аналізу, прийняття самостійних рішень, а також ефективно взаємодіють між собою. Військовослужбовець був командиром групи. В роботі йому допомагав «холодний розум».

- Я закликаю, тих, хто воює, ні до кого не звикати. Бо нічого страшнішого немає, як втратити бойового товариша, свого побратима, - каже "Монах".

Згадує, як після повернення до дому, отримав дзвінок від свого побратима, свого "другого номера". Товариш відшукав номер телефону Юри, аби сказати: "Дякую, що врятував моє життя!".

- Я впевнений у перемозі України, це лише питання часу, - наголосив Юрій.