"Скільки можу — буду готувати": мати зниклого безвісти бійця годує поранених військовиків
23-річний син Оксани Красовської Володимир зник безвісти у серпні 2022 року під Бахмутом. Зараз жінка разом зі своїм чоловіком Володимиром раз у тиждень готують домашні страви для поранених військовослужбовців, яких лікують на Рівненщині.
Вона розповіла Суспільному, що востаннє спілкувалася з сином 7 серпня 2022 року. Наступного дня він разом із побратимами мали замінити інших бійців на позиціях під Бахмутом.
- Міняли хлопців в засідці й напоролися на засідку "орків". Вова почув постріли з того боку, він кинувся до хлопців туди, думаючи, що він врятує їх, і в нього поцілили, - каже жінка.
Її син проходив строкову службу з травня 2019 року:
- Подзвонив: «Батьки, я підписую контракт. Мені здається, я себе тут знайшов».
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, працював інструктором в навчальному центрі на Львівщині, розповіла Оксана. У квітні 2022 року добровольцем пішов у ЗСУ.
- Ми оголосили збір і його однокласниця допомагала, вона спитала його: «Нащо ти пішов такий молодий на ту війну?» Він їй відповів, що: «А як я можу сидіти вдома, коли я буду знати, що, припустимо, завтра прийдуть до мене додому», - пригадує мати бійця.
Зараз Оксана разом з парафіянами церкви "Надія" готують домашні страви для поранених військовослужбовців, які перебувають у лікарні.
- Гречаники, деруни з м'ясом — це те, що хлопці люблять. Одного разу просто насмажила картоплі, оселедця і цибулі — це все хлопцям зайшло на ура, - говорить жінка.
Допомагає в приготуванні їжі для поранених бійців й чоловік Оксани Володимир. Вона розповіла, що готують страви раз у тиждень.
- Мені потрібно знати, що я таким чином наближаю до перемоги, хоч такими малюсінькими кроками. Скільки можу — буду готувати, носити, чим зможу — допоможу. За кожного, хто загинув, болить душа, як за свого, - каже Оксана.
Жінка поділилася, що постійно моніторить групи у соцмережах, де інші сім’ї шукають своїх зниклих родичів військовослужбовців.
- Ті, що безвісти зникли, чи згадає їх хтось потім? Бо, коли закінчиться війна, у загиблих героїв будуть пам’ятники, у героїв, які дійдуть до перемоги — честь їм і хвала, і ми будемо про них думати й згадувати завжди. А безвісти? У нас, на жаль, у рідних тих, що безвісти зниклих, часом немає взагалі ніякої ниточки. Я думаю: а якщо ми не знайдемо ніколи? У нас не буде місця навіть куди квіти принести, - додає мати бійця.
