Сім’ю відправив за кордон, а сам пішов на фронт
45-річний Ігор Юрійович народився на Дубенщині. Там минало дитинство та юність. У 2000 році закінчив Національний університет водного господарства та природокористування, кафедра економіки підприємства. Згодом створив сім’ю, виховує двох діточок.
До широкомасштабного вторгнення Ігор мешкав у Рівному та вів власний бізнес, будував плани на майбутнє. Лютий 2022 докорінно змінив життя. Поки в перші дні нападу агресора світ жахався від новин, що на Україну масово летять ракети і рушили російські війська, то Ігор прийняв рішення стати в стрій ЗСУ. Але перед цим завіз дружину з дітьми до кордону. Там сім’я роз’їхалась: дружина з дітьми поїхала у світи, а Ігор - залишився, щоб разом з українським військом обороняти рідну Батьківщину.
- Звісно, що морально важко відпускати найрідніших людей, але для мене було важливо знати, що вони у безпеці. Мені стало спокійніше, коли вони поїхали. Знаєте, я знав, що ця війна настане, але не знав коли. Я готувався до цього: проходив загальновійськову підготовку та відвідував заняття з тактичної медицини. І от цей час настав, - розповідає захисник.
- Вже на початку березня мене мобілізували. І я стояв на плацу інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних сил України. Щодня сюди прибувала велика кількість людей. Формувався полк, - розповідає командир інженерно-маскувального взводу одного із підрозділів полку, старший лейтенант Ігор.
Ігор був серед військовослужбовців, котрі першими їхали на фронт. Його призначили старшим командиром групи.
- Звичайно, що всі ми тоді відчували хвилювання. Мені й побратимам було не просто, але ми знали, що впораємось. Бо усі розуміли, що потрібно захищати країну. Ворог сильний, але ми мали його зупинити. Бо якщо не боротися, то ми можемо втрати власне життя і Україну. Адже живемо в такий час, що зараз від наших дій залежить майбутнє наших дітей і Батьківщини, - говорить захисник.
За плечима у Ігоря кілька ротацій. На останній, у вересні цього року, військовослужбовець отримав поранення.
- Я був зі своєю групою на завданні. Ми на першій лінії копали та облаштовували укриття. Це було в одному населеному пункті. Почались сильні артобстріли. В якийсь момент поруч з нами відбувся вибух. Відчув, що непритомнію. Як виявилось, це була атака дроном-камікадзе. На щастя, з побратимами нічого не сталось. Поранення отримав лише я. До мене підбіг наш бойовий медик – Михайло. Він надав мені першу медичну допомогу. Я відчував сильний біль в голові. Розумів, що погано чую і виникли проблеми з одним оком. Також були травмовані ноги, - розповідає старший лейтенант.
Побратими оперативно організували евакуацію пораненого у стабілізаційний пункт. По дорозі автомобіль наздогнав ще один дрон. Та, на щастя, він розлетівся на шматки і не вибухнув. Далі були шпиталі. Наразі воїн перебуває на лікуванні та реабілітації.
Днями у реабілітаційний центр завітало командування полку, яке вручило військовослужбовцю заслужену нагороду – "Почесна відзнака - нагрудний хрест". Це не єдина нагорода військовослужбовця. Адже протягом свого військового шляху його було нагороджено від Міністерства оборони України - нагрудним знаком «За зразкову службу» та державною нагородою - «За оборону України».
Наразі воїн почуває себе краще. Всупереч травмам намагається триматись бадьоро.
Вірить, що боротьба за волю України обов'язково закінчиться перемогою.
За інформацією Інженерно-позиційного полку
