Шкодує, що не бачить, як ростуть його доньки
Андрій – старший бойовий медик роти. Він любить подискутувати та готовий говорити на будь-яку тему. Саме тому побратими називають його Філософом. До великої війни працював у Вараській міськраді – очолював відділ масового спорту.
Історію бійця розповіли у 104 бригаді тероборони ЗСУ Рівненщини.
- За освітою я реабілітолог. Плюс в мене є тяга до медичної тематики. Якби не певні обставини після школи, то можливо навіть і вступав би в медичний. От у війську, можна сказати, закрив цей гештальт, – каже бойовий медик.
До лав 104-ї бригади чоловік пішов добровольцем. У перший день війни він зрозумів, що його місце в Силах оборони.
- Я вже кілька разів ловив себе на думці, що пішов не з мотивації, а зі страху. Страху того, що станеться найгірше, найстрашніше, а я не зможу на це ніяк не вплинути. Страху того, що діти, дружина, батьки в небезпеці. Це і була рушійна сила, - каже Андрій.
За час служби воїн побував під Бахмутом та на Куп’янщині. Роботи завжди було багато, бо обидва напрямки були дуже гарячі і окупанти активно наступали. Перша бойова робота відбулася саме на Донеччині
- Пам’ятаю, прийшов боєць, у нього рука висить просто на кількох шматочках шкіри. Але якось не було жодних вагань чи страху. На автоматі все робив. Оцінив ситуацію, продумав план, як зафіксувати руку, що зробити. І все, і пішло виконання, – пригадує свій перший досвід на фронті Андрій.
Він переконаний, що аби не було ступору в бойового медика, то потрібно багато навчань і постійне самовдосконалення.
- Кожне нове навчання – це постійне повторення і відточування навичок. Хай вони всі можуть бути схожі, але новий інструктор розказує трошки щось інше, десь розвертає твій погляд під іншим кутом на проблему, щоб не було постійного стереотипу. І таким чином інструментів в тебе стає в голові більше і більше, - говорить боєць.
А от головною рисою, якою повинні володіти бойові медики, Філософ вважає холоднокровність. Потрібно зберігати ясний розум в будь-якій ситуації, а таких ситуацій на позиціях постійно чимало. Вибухи, кров, постріли, небезпека, втома…
Життєво важливо зберігати ясний розум хай би там що. Окрім того, каже, що кожен, а не лише медик, повинен володіти основами тактичної медицини: “M.A.R.C.H (алгоритм надання допомоги) повинні знати всі, не лише військовики – це база на рівні читання-писання. Цьому варто вчити і цивільних, і військовиків. Необов’язково, щоб люди змогли самі надати допомогу, головне, щоб вони вміли оцінити стан і цим зекономити час медиків.
За час служби в бійця було чимало різних досвідів та історій. Часто щоб врятувати життя доводиться діяти швидко. Часу на те, щоб акуратно знімати з пораненого одяг немає, тому все зайве зрізають, аби мати доступ до поверхні тіла. Був випадок, коли рятував бійця із простреленими руками. Довелося зрізати рукави на куртці. Андрій з усмішкою згадує, що боєць досі за ту куртку дорікає, бо він її тільки купив і була вона недешева.
Війна змінює ставлення і до матеріального і до духовного.
- За ці роки інакше дивлюся навіть на якісь буденні речі. Дуже змінилось ставлення до сім'ї. Раніше, коли в тебе є сім'я, ти їх можеш побачити в будь-яку мить, ставишся до цього, як до данності. Думаєш, що вони завжди будуть біля тебе. Тепер це зовсім не так.
Саме сім’ї найбільше бракує Філософу. І він шкодує, що не бачить, як ростуть його доньки.
- Молодшій, коли я пішов на війну, було 6 місяців. Вона зараз виросла, говорить, робить багато чого вперше. І я не бачу, як це відбувається. Я не спостерігав за своєю дитиною, поки вона росла. І отут починаєш розуміти: ось вона, цінність, – брати безпосередню участь в цьому, - каже Андрій.
Чоловіку є заради чого боротись і він усіма силами наближає перемогу. Він чекає моменту, коли зможе зняти форму і повернутися на роботу, брати участь в дорослішанні дітей, бути з сім’єю.
