«Шансів вижити було дуже мало, мені пощастило» : військовик з Костополя мріє про участь в Іграх Нескорених

До війни 29-річний Юрій Новак з Костополя працював будівельником, заробляв у різних країнах. За один день до вторгнення Юрій поїхав додому з Гостомеля, де працював бригадиром на будові поблизу аеропорту і нашої "Мрії". Через тиждень він уже їхав на схід боронити країну і одразу вступив у свій перший серйозний бій з ворогом. Його історію розповіли у Костопільській міській раді.

Далі було багато боїв. У листопаді 2022-го наш земляк одержав серйозне поранення, після якого довго лікувався і нарешті став на ноги. Тепер збирається продовжити службу і мріє виступити на Іграх Нескорених.

- Те, що я поїхав з Гостомеля за день до війни, було вдалим для мене збігом обставин, - пригадує Юрій Новак, - хлопці з моєї бригади, які залишилися, опинилися в окупації, один з них там і загинув. Я поїхав до сім’ї – й одразу пішов до військкомату. Оскільки раніше служив у президентському полку, тоді це вважалося елітними військами, мене взяли одразу. 4 березня я вже їхав на схід, а з 7-го березня воюю офіційно. Був у добробаті, який потім приєднався до 53 окремої механізованої бригади, служив у мотопіхотному батальйоні.

Перший серйозний бій Юрія Новака відбувся одразу по приїзді, біля Вугледара. Поступово стабілізували лінію фронту й перемістилися на інші завдання. Дронів тоді ще не було, про дрони-камікадзе ніхто на передовій і не чув, вони почали з’являтися у військовиків пізніше. Для розвідки використовували тепловізори та біноклі.

- Ситуація була така, що й окоп викопати не було як, бо не знаєш, де до вечора будеш. Спочатку в посадках були, а за два місяці від посадки лише уламки залишалися. Навіть міцні на вигляд дуби постинали, - пригадує воїн. - Ворог втрачав дуже багато техніки. Вони там своїх не жаліли зовсім. Ще як кадрові військові були, то не так ставилися, а коли зайшли інші, нашвидкуруч сформовані підрозділи, наші хлопці страшні рекорди ставили зі знешкодження ворога. У перші дні були метушня і безлад. Банку тушонки доводилося ділити на кількох, води не вистачало. Якщо й вистачало, проблема була у доставлені на передову позицію. Поранених лише вночі вивозили, вдень це було неможливо.

А вже з 15 квітня, каже Юрій, скаржитися на постачання не було підстав - везли все, дуже допомагали волонтери. Під Бахмутом Юрій Новак воював двічі. У перший заїзд, у серпні, одразу одержав осколкове поранення в шию. Допомогу надали на місці, і знову став у стрій. Через місяць отримав друге. Третє поранення Юрій отримав у листопаді, цього разу його вибило зі строю.

- Ми працювали в 6-поверховій будівлі, я був командиром групи. Ворог бив по нас ракетами і зносив поверх за поверхом. Ми довго протрималися у цій будівлі, три тижні. Хлопці були поранені, з групи на ногах залишилося двоє. Мене хотіли «зняти» керованою протитанковою ракетою. Вибухова хвиля була така, що техніку розносить. На мені приклад автомата зламало, поламало ногу і ключицю. Насправді за тих обставин шансів вижити було дуже мало, мені пощастило, - розповів Юрій.

Спираючись лише на одну руку, поранений боєць зумів самостійно сповзти з третього поверху до підвалу та догукався допомоги. Бійців на цій позиції залишалося небагато, та Юрія змогли вивезли. Евакуація була під мінометними обстрілами.

- У Бахмуті на стабілізаційному пункті мені першу допомогу надавала дівчина з кісками, Яра, я її добре запам’ятав. Пізніше дізнався, що вона загинула… На стабпункті все дуже швидко відбувалося, провели реанімаційні заходи і повезли у Дружківку. Пам’ятаю, як телефон шукав дружині подзвонити, що зі мною все добре. Мені в цей момент тиск міряють, а він такий низький, судоми почалися, голова обертом пішла. Та мене відкачали.

Потім був госпіталь у Дніпрі, потім - Івано-Франківськ. Тамтешній лікар, якому Юрій безмежно вдячний, зробив усе, аби зберегти поранену ногу. У ліжку Юрій провів майже 5 місяців, ходити почав на 7-ий місяць лікування. Спочатку з милицями, потім з ціпками, тепер може ходити самостійно. Хоча, каже, не усі після такого поранення стають на ноги.

- Мені дуже допомогла реабілітація у Клеванському госпіталі. У мене хороший лікар був, Віктор Кадевський, він мене направив у басейн, що дуже допомогло розробити мою ногу. Команда – молодці. У нас була арт-терапія, з собаками гралися, їздили на риболовлю і тамтешніми історичними місцями. Я ніколи не думав, що буду малювати, а в госпіталі почав, ще й подарував на згадку Віктору Кадевському свою картину, - розповів Юрій.

У серпні минулого року воїна визнали обмежено придатним. Їздив у свою частину в Авдіївку, потім перевели в ТЦК у Харківській області, де він зараз служить. Хотів би продовжити службу інструктором з тактики дій малих груп.

А ще Юрій Новак мріє про Ігри Нескорених – це одні з найбільших міжнародних спортивних змагань серед ветеранів і військовослужбовців, які зазнали травм і поранень. На відбіркові національні змагання для участі у цих змаганнях у лютому 2025 року уже не встиг, але в майбутньому збирається виступити на Іграх у програмі з плавання. Лікарям, реабілітації та тренеру з плавання Юрій Новак завдячує тому, що після всього пережитого він може самостійно ходити.