Рівнянка завдяки диву зцілилася від раку
Олександра Рибак із Рівного вийшла заміж і тішиться синочком. Здійснилося те, про що дівчинка могла тільки мріяти.
У 12 років дівчині діагностували страшний діагноз. Це був 2012 рік. 12-річна Олександра ніколи особливо не скаржилася на своє здоров’я, професійно займалася спортом, добре вчилася у школі. Раптово у неї дуже почали боліти ребра, їй тисло під грудьми, і це було нестерпно. Олександра розповіла про це мамі, і вона одразу повела доньку до лікаря. Той пояснив все просто: мовляв, оскільки дівчинка займається спортом, то надто швидко росте, а грудна клітка просто не встигає розійтися. Порадив мастити ребра спеціальною маззю. Та ефекту це лікування не дало, а дитині ставало все гірше і гірше. А під час спортивних змагань у неї ні з того, ні з сього підкосилися ноги, і вона впала. Черговий візит до лікаря закінчився порадою зробити ін’єкції та попити вітаміни. Мама вирішила повезти доньку на відпочинок в Італію, де живе бабуся Олександри. Але спека та зміна клімату вплинули вкрай негативно на організм, у якому, як виявилося потім, уже розвивалася онкохвороба. В Італії Олександра почала непритомніти…
Діагностували рак крові
Мати із донькою повернулися в Україну і одразу пішли до іншого лікаря. Коли Олександра здала аналіз крові, все одразу стало зрозуміло. Терміново її поклали на лікування в обласну дитячу онкогематологію в Рівному. Коли взяли пункцію, батькам озвучили страшний діагноз — гострий лімфобластний лейкоз (рак крові). Олександра стрімко почала втрачати вагу — при зрості 1,74 вона важила 39 кілограмів!
Лише в стаціонарі їй довелося лікуватися півтора року, ще стільки ж вона приймала так звану суху хімію.
Оскільки ремісія у дитини не наставала, далі її почали лікувати за високодозовою хімією. Кожен рух відгукувався їй несамовитим болем. Після останнього блоку високодозової хімії у неї почали відмовляти органи — у серці погано працювали клапани, печінка не виконувала своєї функції, лейкоцити і тромбоцити були критично низькими. Дівчина кашляла кров’ю. У легенях було багато рідини, тому Олександра була під кисневим апаратом.
— Коли я лікувалася, завідувачкою відділення була Любов Іванівна Краков’ян, дуже хороша лікарка, хочу подякувати їй, вона дуже уважно ставилася до мене і професійно виконувала свою роботу. Навіть коли стався криз і після двотижневої підтримки організму вливанням крові, мені уже просто почали крапати глюкозу. Дали окрему палату, крапали глюкозу, а мамі і татові дозволили бути біля мене навіть вночі. Хоча такого нікому не дозволялося, але ми прекрасно розуміли, що це означає і чому нам зробили такий виняток, — продовжує Олександра.
За три дні відновились усі органи, які відмовили
Важко навіть уявити, як батькам було дивитися на муки донечки. Наставали моменти, коли Олександрі самій не хотілося жити. Одного разу вона побачила, як її тато схилився над нею, і по його щоці потекла сльоза. Уперше за весь період лікування та й, мабуть, за все життя дівчинка побачила, що її тато плаче. Це стало для неї великим стимулом боротися за своє життя далі.
— Наша родина не була особливо набожною. Але якось сусід порадив дідусю звернутися до одного чоловіка-протестанта, який від Бога мав дар зцілення. Дідусь просто взяв мою кофту і пішов до нього на молитву. Тієї миті у лікарні я відчула, наче з мене спала якась гора, я вирвала всі трубки з рота, встала, викашляла величезний згусток крові і почала ходити. Я вірю і знаю, що це ніщо інше, як зцілення від Бога! Рівно за три дні у мене відновилися всі органи, все працювало, як годинник. Тиск міряють — ідеальний, легені — чисті, серце працює. Усі лікарі були шоковані, ніхто не міг повірити, що таке взагалі можливо. І навіть потім, коли я періодично обстежувалася, лікарі казали: «О, це та дівчина, у якої все відновилося за три дні», — розповідає Олександра.
Нині вона радить усім, в кого діагностували таку хворобу, не опускати рук, а боротися. Бо рак — це не вирок. І життя після хвороби стає навіть кращим, повідомляє портал Новини України.
