Професійні секрети пічника із Гощі Андрія Гаврилюка
Майстра із Гощі 71-річного Андрія Гаврилюка знає мало не кожна людина у містечку – завдяки невтомним, працьовитим рукам і досить специфічній професії. Пан Андрій – муляр-пічник. Хоч сам майстер на таке твердження лише махає руками: "Яка це професія. Хоч і диплом є відповідний, та головне, аби голова розуміла що робить, а руки їй підкорялися".
Ще з малих літ Андрій спостерігав за тим, як його тато мурує сусідам чи родичам грубку, піч чи лежака й потроху сам навчався. Після закінчення школи він поступив на навчання у Рівненське ПТУ за спеціальністю муляр-штукатур, пічник.
Як і коли мурував свою першу грубку, пан Андрій уже й не пам’ятає. Скоріше за все, це було ще під пильним оком батька Олександра. Попри роки та набутий досвід до своєї роботи підходить завжди творчо.
- Мені цікаво щось удосконалити. Завжди намагаюся приступати до роботи з душею, - розповів майстер.
Своєрідних професійних секретів у муляра Гаврилюка за роки праці накопичилося чимало. Кожна дрібничка у його роботі відіграє велику роль. Виявляється, один зайвий ряд цегли – і грубка вимагатиме набагато більше дров чи вугілля. Як кріпити дверці в плиті, ставити піддувало, на 5 чи 7 колодязів мурувати грубку (за бажанням господарів) – усе це тонкощі, які приходять лише з роками та досвідом. Суворо дотримується Андрій Олександрович і професійної етики – грубка чи піч збудовані його руками довічно вважаються на гарантійному терміні.
Збудовані ним грубки, печі, лежаки, каміни є майже в усіх областях України.
- Найбільшу втіху маю від того, - зізнався майстер Андрій Гаврилюк. – Що навіть через десятки років люди дякують за мою працю. Запрошують на гостину, пропонують могорич. Намагаюся нікому не відмовляти в допомозі. У цій роботі не оплата головне, а людяність.
Ще пан Андрій трохи знається на лікувальних травах. Секрети народної медицини переймав від бабусі Євдохи, яка брала онука з собою в поля збирати лікувальні трави, навчала, що і як робити. До слова кажучи, у родині Гаврилюків доживали і до 108 років. Ненька прожила 97 літ.
Разом із покійною дружиною Галиною Андрій Олександрович виростили двох дітей: доньку Наталку та сина Сергія. Окрім того пан Андрій щасливий дідусь – його старість зігрівають любов’ю аж восьмеро внуків. Насамперед пишається дідусь своїм тезкою - онуком Андрієм, який боронить нині Україну від ворога. Люблять та поважають дідуся й онуки. Сивочолий завжди намагається їм чимось підсобити.
- Час від часу буваю в рідному селі Майків, де народився. Пройдуся сільськими вуличками, зайду на церковне подвір’я, - ділиться сокровенним Андрій Гаврилюк. – Не те вже нині село. Посмутніло. Не так жили селяни за роки моєї молодості. Засоромили б того господаря, який би завів на своїй межі бур’ян чи не зарівняв баюри біля свого двору. А нині люди збайдужіли...
На селі пічника завжди поважали не менше, а в деяких випадках і більше, ніж представників інших будівельних професій. Без гарної печі, добре змурованої грубки чи елегантного каміна будь-який будинок здається необжитим.
- Хоч літа і беруть своє, як не як уже йде восьмий десяток, - продовжує мову Андрій Гаврилюк. – Я й нині намагаюся допомагати людям. Бо коли добре зробиш свою роботу, то плечі по молодечому розпрямляються. Відчуваєш себе потрібним, ніби скидаєш десяток-другий літ. Певен, щира людська вдячність, то найліпший еліксир молодості.
Олександр ФОРМАНЧУК
