«Наша бригада заплатила кров’ю за кожен метр просування»
Юрій Висоцький - лікар Здолбунівської ЦМЛ, який після повномасштабного вторгнення став ще й в.о. начальника медичного пункту і начальник медичної служби 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура» першого батальйону Збройних сил України, пише "Медичний вісник"
Юрій Висоцький майже 20 років працював у КНП "Здолбунівська ЦМЛ". Сюди він влаштувався сімейним лікарем одразу після закінчення Тернопільської державної медичної академії та проходження інтернатури у 2003 році. Згодом Юрій Олегович здобув ще дві спеціальності – лікаря-ревматолога і лікаря функціональної діагностики. Відтак працював терапевтом на денному стаціонарі, проводив УЗ-обстеження серця і судин. Певний час мав також приватну практику в клініці «Пренатал УЗД» в Рівному. У 2021 році Висоцькому запропонували посаду медичного директора Здолбунівської ЦМЛ, на якій він і працював до початку війни.
24 лютого 2022 року Юрій Висоцький, як і всі українці, пережив шок. Та швидко зібрався з думками і вже не мав сумнівів у своїх подальших діях. Уже наступного дня він пішов до військкомату. Там він одразу прийняв присягу і мобілізувався до лав ЗСУ.
- Офіцерського звання в мене не було, бо в роки мого навчання у медичному вузі не було військової кафедри. Точніше вона була факультативною, і відвідувати її можна було за бажанням. Тому мобілізували мене як санітара-стрільця. Потім я вже став бойовим медиком, згодом – санінструктором, працював також на евакуації поранених. А зараз служу на посаді в.о. начальника медичного пункту і начальника медичної служби 47-ї ОМБр ЗСУ, займаюсь організацією евакуації поранених, працюючи над тим, щоб максимально швидко забрати хлопців з поля бою та надати їм медичну допомогу, - , – розповідає Юрій Олегович.
До речі, щоб потрапити до 47-ї бригади треба було пройти серйозний відбір і співбесіду. До неї набирали лише добре мотивованих, здорових фізично, інтелектуально та морально стійких людей. Ця бригада стала відомою завдяки таким непересічним особистостям як, приміром, Валерій Маркус та Олег Сенцов.
Так 47-ма ОМБр однією з перших розпочала контрнаступ влітку цього року на Запорізькому напрямку. На початку червня їй було поставлено складне та важке завдання – проривати російську оборону в районі Оріхова. 22 серпня бригада з боєм зайшла в село Роботине і звільнила його. В селі підняли синьо-жовтий стяг над школою.
- Останніх три місяці, відколи ми пішли вперед, були для нас з побратимами справжнім пеклом Війна теж буває різною. Одна справа, коли ти в обороні, і зовсім інша, коли перед тобою – завдання наступу на ворога, який потужно готувався до цього. Складно описувати ті події, бо дуже багато довелося побачити й пережити, брати в цьому участь. Багато такого, чого не зрозуміє той, хто сам це не пройшов. Було дуже важко. Цей наступ дався дорогою ціною людських життів і здоров’я. Наша бригада заплатила кров’ю за кожен метр просування і так – бойовий дух у наших воїнів високий, але ми «закінчуємося». Люди сильно втомлюються і виснажуються, і від цього дуже важко, бо відпочинок в класичному світському розумінні там неможливий. Постійно треба йти вперед і брати на себе відповідальність, яку відпустити неможливо. Потрібні нові сили, нові люди, добре навчені і мотивовані, які підхопили б естафету й вели наступ далі, – каже Юрій Висоцький.
Нещодавно чоловік був у короткій відпустці вдома, а зараз уже повернувся на фронт. Каже, що обов’язки командира неможливо залишити надовго і зізнається, що волів повернутися до побратимів, щоб бути в строю і робити свою роботу. Тепер він розуміє, чому військовики, які перебувають місяцями на фронті, потім вдома почуваються, наче «не в своїй тарілці».
Сил Юрію Олеговичу додають любов і молитви рідних. За нього хвилюються і завжди чекають вдома найближчі – дружина Вікторія, мама Лілія Володимирівна, брат Володимир зі своєю дружиною (теж Вікторією) та навіть домашній улюбленець пес Брі.
- Я не Герой. Але я служу поруч з Героями, які роблять просто неймовірні речі. І ми, безумовно, вистоїмо і переможемо в цій війні, бо в нас немає інших варіантів. Адже кожна посадка, кожні сто метрів поля чи лісу, кожен кілометр нашої української землі даються нам занадто дорогою ціною, - каже Юрій Висоцький.
