"Мені довелось обирати: рятувати батьків чи сина". Жахи смертоносного землетрусу в Марокко

Для ліквідації наслідків землетрусу в Марокко країні потрібна міжнародна допомога, заявив ВВС директор Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця по регіону Хоссам ель Шаркаві.

За його словами, постраждалі потребують їжі, води, ковдр, притулку та медикаментів. З кожною годиною шанси знайти тих, хто вижив, зменшуються, повідомляє ВВС.

Це найсильніший землетрус, що стався в цьому районі за останні сто років. Сейсмологи зазначають, що такий потужний землетрус є рідкістю для Марокко. Офіційна кількість загиблих становить понад 2800 людей, однак у міру з'ясування масштабів руйнувань кількість загиблих може збільшитись.

За даними Геологічної служби США, епіцентр землетрусу припав на Атлаські гори, за 71 км на південний захід від Марракеша. У цьому районі багато невеликих фермерських сіл, які зруйнував землетрус. Найбільше постраждала провінція Аль-Хауз.

Місцевий пастух кіз Таєб айт Ігенбаз розповів ВВС, що стояв перед страшним вибором: рятувати свого 11-річного сина чи батьків, які опинилися у пастці під завалами. Таєб з дружиною, двома дітьми та батьками були вдома, коли в п'ятницю ввечері родину накрив сильний землетрус.

"Все сталося так швидко. Ми всі побігли до дверей. Батько спав, і я крикнув мамі, щоб вона виходила, але вона залишилась коло нього", - згадує чоловік.

Він повернувся до зруйнованої будівлі і побачив, що сина і батьків заблокували уламки. Діяти треба було швидко - Таєб кинувся до сина Адама, відчайдушно розкопуючи завали, щоб витягнути його. Коли ж повернувся до батьків, то побачив, що їхні тіла затиснула велика кам'яна плита.

За словами Таєба, було надто пізно.

"Мені довелося вибирати між батьками і сином", — каже чоловік зі сльозами на очах.

"Я не міг допомогти батькам, тому що стіна накрила половину їхніх тіл. Це так сумно. Я бачив, як вони вмирають".

Нині родина живе у родичів в імпровізованих наметах. Таєб каже, що всі його заощадження залишились в зруйнованому будинку, а більшість кіз загинули.

"Це як народитися у новому житті. Немає ні батьків, ні домівки, ні їжі, ні одягу, - скаржиться він.

Мені 50, і я мушу починати все спочатку". Він не знає, як жити далі, але пам'ятає поради батьків. "Вони завжди казали: "Будь терплячим, старанно працюй і ніколи не здавайся".