"Страх – це нормально. Головне – діяти"

У третьому батальйоні "Поліська Січ" 104-ої бригади Сил ТрО ЗСУ "Горинь" служить боєць Артур із Костополя. Але побратими його називають "Лев". Не тому, що грізний чи гучний, а навпаки — спокійний, стриманий, справедливий. Він не командує — він веде.

З першого дня повномасштабного вторгнення взяв зброю в руки. Бо вдома на нього чекають: дружина, дві доньки й мама.

- У перший день повномасштабного я збирався на роботу. Побачив новини — і зрозумів: робота почекає. А от захищати дітей і дружину — більше нікому, - каже боєць.

Так Артур із Костополя став — командиром мінометного розрахунку, а згодом — взводу. За плечима — запорізький, харківський, донецький, сумський напрямки. Найважче, каже, було в Очеретиному: там, де дрони, «гради», «каби» і щоденне копання нових позицій.

- Кожну нашу позицію виявляє ворог. Відпрацював — і вже розумієш: довго там не залишишся, бо прилетить. І ти знову копаєш. Знову облаштовуєш. Це виснажує, але по-іншому не можна. Тут виживає не той, хто сильніший, а той, хто вчасно закопався і зробив усе правильно. Це вже не просто навичка — це інстинкт, - розповідає військовослужбовець.

Попри пекло боїв, у його бліндаж колись прийшов маленький сірий кіт. Побратими назвали його Максимом. Чому саме так, лишилося загадкою. Тепер він живе своє найкраще котяче життя, але продовжує боятися гучних звуків.

- Кожен із нас знає, що за спиною — сім’я. Дітки чекають, рахують дні до відпустки. Перших два дні взагалі від мене не відходять ні на хвилину.

Він чесно зізнається: до 2022 року не вірив у вторгнення. Не розумів, для чого воно. Але коли російські ракети полетіли в Україну— вагання зникли. Бо батько не має права на байдужість.

Боєць з позивним "Лев" любить спорт. Турнік, бруси, прості вправи — те, що тримає в формі тіло та голову.

- Якщо ти в формі, якщо можеш себе змусити — значить, зможеш і хлопців зібрати, і рішення вчасно прийняти. Спорт — це як зарядка для характеру. Тримаєш себе — тримаєш підрозділ

. Історія «Лева» — це не лише про бойовий шлях. Це про відповідальність, любов до доньок, повагу до хлопців, яких він готує як командир.

- У нас є зброя, техніка, знання. Але не вистачає людей – фахівців. Хлопців, які не бояться. А страх — це нормально. Головне — діяти. Навчити є кому. Було б бажання».

Після Перемоги Артур мріє про Карпати. А може, й про Крим. Час покаже!

- Головне — з родиною, без війни та зі спокоєм у душі.