Не втратив віри у життя
Збудував будинок, одружився, виховує з дружиною трьох дітей та допомагає ветеранам — так живе Роман Федорин із міста Дубно. У 18 років він підписав контракт, у 20 — потрапив у зону АТО, а у 21 — втратив ногу під час обстрілу.
Як вдалося відновитися та знайти новий сенс, Роман Федорин розповів Суспільному.
"Мріяв стати військовим"
Після школи Роман навчався в технічному коледжі Національного університету водного господарства та природокористування — вивчав оцінку нерухомості. З його слів, під час навчання мріяв про військову службу. У 18 — підписав контракт, рік служив в авіації у Бродах, згодом — у полку зв’язку в Рівному. Коли почалась АТО, бригада, де служив Роман, вирушила на Донбас.
- Я був водієм — перевозив боєприпаси, особовий склад. Працювали під обстрілами, — пригадав чоловік.
"Перші дні вчився заново ходити"
У 2015-му, під час ворожого обстрілу біля міста Щастя, тоді 21-річний Роман Федорин зазнав тяжкого поранення: - Першу допомогу надали у місті Щастя. Далі направили до Хмельницького, де ампутували праву ногу і відправили в Київ для подальшого лікування. Три місяці тривало саме лікування і формування під протез. Потім ще три місяці тривала реабілітація, і наприкінці 2015-го Роман отримав протез.
- Перші дні вчився ходити наново. Було важко, але поруч були афганці, ветерани з таким же досвідом. Вони підтримували, радили. Це дуже допомогло, — розповів Роман.
Після повернення з лікарні та оформлення усіх документів Роман Федорин став у чергу на отримання земельної ділянки:
- Десь через півроку отримав ділянку і почав будівництво. Я сам планував дім, складав проєкт і пояснював працівникам, як я це бачу. Після реабілітації я пересувався ледь не по 10 кілометрів вдень пішки. То і не задумувався, що у будинку потрібні спеціальні облаштування за інвалідністю. У мене в будинку мансарда, до якої сходи, то я на милицях вільно пересуваюся.
"Ми розуміємо один одного": про роботу з ветеранами
Майже два роки тому Роман Федорин долучився до команди у Дубенській районній військовій адміністрації. Тепер працює головним спеціалістом відділу у справах ветеранів.
- Як ветеранам з ветераном, їм легше зі мною спілкуватися, оскільки ми на одній хвилі, розуміємо один одного, — додав чоловік.
На Новий рік познайомився із дружиною Надією Надія — дружина Романа — пригадала, як уперше побачила його на святкуванні Нового року:
- Мені сказали, що буде хлопець без ноги — щоб не бентежити, не задивляйся. А я як тільки зайшла — подумала: гарний. Потім зустрілися, поспілкувалися — і зрозуміла: моє.
Зараз у подружжя — троє дітей. Найстаршій — чотири роки, середньому — два, найменшому — ще немає року.
- Рома багато працює, але вдома завжди допомагає. З нашими дітками ще можна справлятися — вони спокійні, як тато, — усміхнулася Надія.
"Місцями мене доганяли": про поїздку на Афон
Роман розповів, що навіть з милицями не відмовляється від подорожей:
- Минулого року їздив на Афон, були у монастирях. Все красиво було. Цікаві монастирі були. Відвідували наш зруйнований український храм. Там зараз реконструкція. Я не очікував, що будемо на такі схили підійматися і круті підйоми. Але впорався, не відставав. Навіть місцями мене доганяли.
Мрії: завершення війни та відпочинок
Тепер Роман з дружиною Надією мріють про спокій: закінчення війни, мирне дитинство для своїх дітей.
- А ще мрію про сонячну станцію. І про те, що діти виростуть — і я буду відпочивати, — підсумував Роман Федорин.
