Кримська історія кохання рівненських Петроцюків

Людмилу переїхав п’яний водій, коли їй було 12 років. Валерій зламав хребет через пів року після того, як повернувся з армії — він впав біля свого під’їзду, коли йшов додому з роботи. Після цих інцидентів через декілька років Людмила та Валерій познайомились у кримському санаторії, де лікувалися спинальники.

19-річна Людмила приїхала в кримський санаторій з Черкащини, а 27-річний Валерій — з Рівненщини. Путівка, за якою їхали, розрахована на 45 днів. Познайомився хлопець з дівчиною у перший день після приїзду до санаторію.

— Ми з чоловіком познайомились у санаторії для тих, хто на візку чи має травму спини. У цьому санаторії ми відпочивали одночасно за рік до знайомства, але не зустрілись. І от, у 2009 році відбулось наше знайомство. Спочатку ми з Валерою 10 днів просто дружили, бо ні в кого не було наміру закохуватись, — розповідає Людмила Петроцюк. — Валерій привернув мою увагу, бо був хорошим, добрим, він не пив, не курив, не лаявся. Тому я вирішила, що буду мати собі такого друга і зовсім не мала наміру закохуватись. Але чоловік розповідав, що відразу в мене закохався. Я лише потім, через декілька разів глянула на нього і думаю собі: щось тут не те. Потім знову дивлюся і відчуваю, що хлопець починає подобатись.

У санаторії пара проводила весь свій вільний час разом, а коли скінчився термін перебування на лікуванні, Валерій запропонував дівчині переїхати до нього.

— Все якось так закрутилося й одразу. Валера мені сказав, що я маю переїхати до нього жити. Ми з чоловіком роз’їхались з санаторію, але коли я їхала додому, то вже знала, що повернусь до нього на Рівненщину, — розповідає жінка.

Вдома Людмила перепакувала речі й через чотири дні переїхала до майбутнього чоловіка. Але батьки дівчини спочатку насторожено поставились до такого кроку, бо і хлопець, і їхня дочка мали інвалідність. Вони хвилювались, як пара буде жити самостійно і з усім справлятись без сторонньої допомоги.

— У моїх батьків був шок через те, що я дуже далеко їхала. По-перше, я, як і Валерій, маю інвалідність, ледь сама ходжу. То батьки, напевно, за це хвилювались. Також хвилювались, щоб мене ніхто не образив. Брат казав: якщо він на тебе буде кричати, то ти мені зателефонуй і скажи про це, я навіть не буду сваритись, я просто приїду і заберу тебе, щоб ніхто не ображав, — каже Людмила.

Жінка розповіла, що мама Валерія одразу зраділа, що у її сина з’явилась дівчина. Та щоб заспокоїти батьків, дівчина з хлопцем сказали, що якщо їм буде важко в побуті, то вони, незважаючи на кохання, роз’їдуться.

— Вийшло по?інакшому: ми зійшлися і почали один до одного пристосовуватись. Мене дуже тепло тут сприйняли і Валерія мої полюбили усією душею. І вже одинадцять років ми живемо разом, — додала Людмила Петроцюк.

Дружина каже, що вони з чоловіком дуже різні, але знаходять компроміси. Адже з роками почали більше поважати один одного. А попри життєві труднощі, вони завжди разом та підтримують один одного, адже ніхто нікому не хоче зробити боляче і кожен хвилюється за почуття свого партнера.

Марія КОВАЛЬ, UA-Рівне-Суспільне