"Коли потрапили на фронт, "момент рожевих окулярів" розвіявся"
Андрій Трофімчук — пластун і ветеран Збройних сил України. З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до Сил територіальної оборони, хоча мав намір зробити це ще раніше. Брав участь у боях на Бахмутському напрямку, там отримав поранення. Тепер працює начальником відділу молодіжної політики Рівненського обласного вишкільного пластового центру, пише Суспільне.
Ще за місяць до початку повномасштабного вторгнення Андрій Трофімчук, тоді 20-річний студент, вирішив долучитися до лав територіальної оборони. Він пригадав, що тоді процедура вступу була надмірно бюрократизована — потрібно було пройти ВЛК, здати пакет аналізів, зібрати різні довідки і характеристики.
- 24 лютого я мав забрати останній аналіз і підписати контракт резервіста ТРО. І саме тоді почалася повномасштабна війна. Тодішній міністр оборони виходить і каже: «Записуйтеся до ТРО, достатньо тільки паспорта». І мені так стало сумно… Чому не можна було зробити це перед "повномасштабкою"? – розповів Андрій.
Перші місяці повномасштабного вторгнення Андрій провів у Києві та на його околицях, виконуючи бойові завдання. У травні 2022 року їхня зведена рота вирушила під Бахмут у Донецьку область.
- Хочу сказати, що був дуже цікавий момент — "момент рожевих окулярів". Коли у всіх тоді було піднесення, всі ломанулися у військо. І на фоні цього ми неправильно сприймали війну. Здавалося, що приїдемо, дамо росіянам по шапці й виженемо їх. А коли приїхали — зрозуміли: війна виглядає зовсім не так, як ми уявляли. Далеко не так, — розповів чоловік.
За бої під Бахмутом Андрій Трофімчук отримав орден "За мужність" III ступеня:
- Емоції були — це щире здивування, приємне. Я не знав, що мене командування нашої роти і частини подало на цю нагороду, мені не казали… Але дуже сумно було, коли я відкрив наказ президента і там, на жаль, 70% людей, які отримали "За мужність", посмертно. Були дуже змішані почуття бачити своє прізвище.
На фронті Андрій отримав поранення — куля прострелила ногу.
- Мене чотири дні евакуйовували. П’ять кілометрів ми йшли чотири дні. Дуже допомогла "кравчучка" — мене на ній везли, бо я не міг ходити, — розповів ветеран.
З його слів, тоді, під час евакуації, не знав, чи залишиться живий, а на четвертий день зрозумів, що має шанс:
- Я часто собі ставлю питання: за що Бог лишив мене на цьому світі? Що я ще такого не зробив, чи маю зробити важливого в цьому світі?.
