До медиків пішки добирався близько 12 кілометрів

У взводі охорони Дубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки служить 36-річний старший солдат Микола із Миколаївки. До війни він працював різноробочим. Восени 2022-го, отримавши повістку, не вагаючись пішов до ЗСУ. Після навчань потрапив до 46-ї окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ.

Бахмут, Новопрокопівка, Роботине – про бої на найгарячіших напрямках фронту Микола знає не з чуток.

- Спочатку страшно, потім звикаєш. Перші два тижні думав, що в пеклі. У небі літало все – ланцети, FPV-шки, було по шість виїздів на "нуль". Мало хто їхав аж так "близько", але як було не їхати? В окопі три бійця, двоє з яких через поранення ніг йти не можуть, але ж хлопців треба забирати, – пригадує військовик.

Після Роботино був Бахмут. Місто системно стирали з лиця землі, а від обстрілів фосфорними бомбами горіло й плавилось все довкола, навіть бетон.

Ніч із 1 на 2 листопада 2023-го Микола запам’ятав на все життя. Під час виконання бойового завдання в районі Новопрокопівки разом із побратимами потрапили під обстріл.

- Спочатку нас обстрілювали з дронів, потім мінометами. В один момент відчув, що відлетів десь у бік. - пригадує Микола. – Не пам’ятаю, може й непритомнів. Оговтавшись, разом із побратимами почали відступати до своїх. Коли зайшли в бліндаж на найближчій нашій позиції, хлопці злякались: я був увесь в крові, а на шиї просто дірка.

Розповідає, що до медиків пішки добирався близько 12 кілометрів. Потім були лікарні, реабілітація.

- Бачити як гинуть побратими - важко. Але хтось же мусить воювати, захищати. У нас тут, на заході країни, війни немає, бо там хлопці стоять. Маємо це пам’ятати кожен день. І робити все для перемоги! - переконаний захисник.