"За два роки я отримав «диплом життя», який намагалася написати смерть"

Депутат Рівненської міської ради Олександр Курсик з перших днів війни став на захист України. Тоді він не афішував своє перебування на фронті, однак про це стало відомо після розповіді Міністерства оборони про те, як українські військовики ракетними комплексами успішно знищують техніку окупантів. Командир розрахунку "Стугни" намагався приховати своє обличчя, але Олександра одразу впізнали земляки.

На своїй сторінці у Фейсбук Олександр Курсик розповів про свої два роки служби на фронті.

"Два роки… і це зовсім не кінець. Коли я сказав дружині, що йду на війну, я був впевнений, що це максимум на рік. Мамочкам сказав, що через декілька місяців буду дома. Донечкам сказав, що йду на полігон на навчання. За декілька днів ми з побратимами з 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого були під Снігурівкою у Миколаївській області. Село Кобзарці я не забуду ніколи. Перші обстріли, перші бої, штурми, перший знищений танк, перша контузія і лікарня на декілька днів…", - йдеться у дописі Олександра Курсика.

Далі, за його словами, бійці "тримали" блокпости у Херсонській області.

"Кацапи тоді відпускали наших з окупації, і ми перші зустрічали їхні автомобілі з білими стрічками. Сльози щастя, обійми, прохання врятувати… Я тоді сказав своїм козакам давати цукерки кожній дитині в усіх машинах - "Вітаємо вдома, це - від ЗСУ". Емоції незабутні… Я дуже полюбив місцевих, ми досі тримаємо зв’язок і дружимо з ними, вони щиро переживають. Далі був ліс під Ізюмом. Ми форсували Сіверський Донець і лісом йшли на Ізюм. 12 днів без зв’язку, підриви на мінних полях, постійні обстріли, на жаль. Ізюм тоді ми так і не взяли. Сіверськ, Соледар, Бахмут… Це було найспекотніше літо за всі мої 38 років. Моя дружина в той період молилася на день по три години. Молитви мам, бабусь, дітей і рідних берегли нас щодня. 3 рота МПБ це не просто організм, це справжня сім’я добровольців, які за власним покликом серця в перші дні війни пішли захищати Україну. Ніхто не знав ні про зарплати, ні про пільги чи посвідчення УБД. Бо справжні!!! Далі знову була Харківщина, Куп’янськ і села біля нього. Бригада там і тримає фронт, без ротацій, відведень. Ми втратили найкращих. Із «старих» бійців майже всі нині з пораненнями і травмами. Звісно, приходять нові, усі налаштовані лише на перемогу! Бій триває. Низький уклін усім волонтерам, які завжди з нами!" - розповів Олександр Курсик.

"За два роки сіре перестало існувати. За два роки я отримав «диплом життя», який намагалася написати смерть, але Ангели-охоронці постійно забирали то папір, то перо… За цих два роки я зрозумів, які ми люди, хто є друг, і що насправді є важливим! Я обожнюю свою дружину, живу заради діток і мамочок. На жаль, цих два роки - це ще не кінець, але знаю, що все буде Україна!" - додав Олександр Курсик.

До слова, у 2016 році Олександр Курсик був в АТО. Коли повернувся, то пішов на військову кафедру НУВГП, яку успішно закінчив та отримав звання молодшого лейтенанта. У червні 2022 він отримав медаль "За військову службу Україні".