"Я ніколи не залишу цих хлопців"
Понад десять років допомагає військовикам волонтерка Інна Яцина з Дубна. Розпочала вона організовувати збори з обіцянки, яку дала біля дверей реанімації, коли поранили її сина. Нині жінка, окрім зборів, зустрічає полеглих захисників, возить допомогу госпіталям, а збір вторсировини перетворила на джерело грошей для Збройних сил України, пише Суспільне.
Інна Яцина розповіла, що долучилася до підтримки українських воїнів з 2014 року, але почала активно допомагати після того, як її син у 2018 році отримав поранення.
- Я десять днів стояла під дверима реанімації, молилася. Казала: «Господи, я ніколи не залишу цих хлопців, я буду завжди їм допомагати, тільки зроби так, щоб мій син був живий». І з того часу я з цієї доріжки не сходжу, — розповіла жінка.
"Волонтер тепер має придумувати можливе й неможливе" — як змінилися збори
Після початку повномасштабної війни перший рік збори закривали швидко, а тепер, зі слів волонтерки, ситуація інша:
- Зараз волонтер має придумувати можливе й неможливе, щоб достукатися до людей, щоб вони допомогли з грішми. Тому ми займаємося збором вторинної сировини. Починалося все з книжок, нині ми збираємо пластик, плівку, алюмінієві бляшанки, скло. Завжди беремо участь у благодійних ярмарках та різних акціях. Продаємо розсаду квітів, овочів, букетики на релігійні свята. Цього сезону лише на каштанах заробили 24 тисячі гривень.
Інна Яцина розповіла, що дехто з громадян, які допомагають, просить не згадувати їх у дописах, і є ті, хто своїм прикладом хоче мотивувати інших долучатися до зборів.
- Одного разу місцевий житель подарував нам бус і попросив ніде його ім’я не афішувати. Він спостерігав, як ми працюємо на жовтому "кенгуру", скільки ми збираємо продуктів, їздимо по селах, шпиталях. І каже: «Я хочу вам подарувати машину». Ми спочатку навіть не вірили, що це можливо. Минуло трохи часу і він каже: "Все, приїжджайте забирайте автомобіль", — поділилася жінка.
"Практично немає особистого життя" — про ціну волонтерства
Волонтерка зізналася, що рідко має вихідні:
- У мене практично немає свого особистого життя. Я виходжу з дому о 7.15 і приходжу, може о 19-й, може, о 21-й чи о 22-й. І так день у день. Робота майже одна й та сама: вторсировина, шпиталі, сітки, відправлення посилок, інша допомога. Плюс за весь день — ціла купа дзвінків, повідомлень, звіти.
З її слів, всі плани переносять, коли є сповіщення, що треба зустрічати героя "На щиті".
- У 2023 році, коли одночасно загинули чотири розвідники з 130-ї ОРБ, подзвонили їхні побратими, попросили мене, щоб я гідно зустріла цих воїнів. І я тільки тоді задумалася про те, що ми справді маємо гідно їх зустрічати — і так у нас виникла ця місія, і ось уже понад два роки.
Син — після тяжкого поранення, чоловік — воює
Син волонтерки Артем пішов на фронт після "Іловайського котла" та був поранений у 2018 році. Після початку повномасштабної війни до війська долучився і її чоловік Микола.
- Я йому якось казала: "Знаєш, Миколо, якби ти не пішов служити, я б не зрозуміла тебе". Не розумію тих жінок, які, як кажуть, ховають своїх чоловіків. Для мене справжній чоловік той, який може захистити свою сім'ю, — зазначила Інна Яцина.
Вона додала, що чоловік, коли приходить у відпустку, то більшість часу проводить теж на "волонтерці":
- Коли в мене є можливість, я їду до чоловіка на війну. Це і є мій відпочинок. Дві доньки-студентки — теж мріють пов'язати свої професії з допомогою військовикам.
Інна Яцина розповіла, що доньки виросли під час її волонтерства:
- Коли вони підростали, у нашій хаті завжди було багато воїнів, завжди ми щось збирали, відправляли. Поки не вчилися у вищих навчальних закладах, то вони теж були тут на волонтерці. Одна і друга закінчили військові ліцеї. Одна мріє стати військовим психологом, інша мріє стати військовим юристом.
"Казали, що я наволонтерила на паркан"
Жінка поділилася, що бувають різні неприємні коментарі від людей, але навчилася їх близько до серця не брати.
- Якось мій чоловік вирішив зробити паркан у нас на подвір'ї, а люди почали говорити, що я наволонтерила грошей і за них ми будуємо цей паркан. Але ніхто з них не говорив, наприклад, про мого чоловіка, який з початку повномасштабної — на війні. Чомусь ніхто не думає, що чоловік має зарплату, премію, якій всі заздрять. Що він зі своєї зарплати допомагає нам закривати збори. Виходить, воїн для воїна, — поділилася дубенчанка.
Про несподівані подяки
Зі слів волонтерки, воїни дякують за допомогу. Вона розповіла про несподівану "подяку" від оперативного командування "Захід":
- Зупинився автомобіль: спочатку з нього букет з трояндами, — а потім виходить якийсь чоловік і починає мені говорити про нагородження. Чесно, я не була готова до цього. Але, звісно, це було приємно, бо це ж не лише мені подяка, а й всім людям, які допомагають волонтерам та нашим воїнам.
Ще однією несподіванкою була відзнака від президента України "Золоте серце":
- Чесно, я ніколи в житті не думала, що буду мати таку подяку. Я навіть не знала, що існує така відзнака. Бо насправді ж ми, волонтери, не працюємо задля подяк.
"Якщо ти волонтер, то ти вже на все життя волонтер"
Інна Яцина розказала, що хотіла бути ландшафтним дизайнером:
- Якраз за рік до повномасштабного я закінчила курси й навіть встигла попрацювати. Дуже мріяла розвивати в собі це. Але після 2022-го повністю посвятила себе волонтерству. На початках син казав: «Мамо, буде дуже-дуже важко». Я йому кажу: «Нічого, я справлюся». Бувають моменти, що важко, але я до цього готова. Що б не сталося і як би не сталося, я все одно цього не залишу ніколи. Якщо ти волонтер, то ти вже на все життя волонтер".
Жінка мріє про завершення війни та перемогу України, після чого планує й надалі волонтерити, адже, каже, роботи після нашої перемоги буде ще багато.
