"Війна – зовсім інша, в окопі не сховаєшся"

У його житті тісно переплітаються досвід цивільної роботи, захоплення активним відпочинком та багаторічна відданість військовій справі. Іван захищає свою землю, забезпечуючи зв'язок та беручи участь у бойових діях. Попри всі труднощі, він зберігає спокій. Іван на позивний «010» – військовослужбовець 104-ї бригади.

- Вперше стикнувся з військовою справою ще в школі, під час військової підготовки. Мені це припало до душі, адже я завжди був прихильником активного відпочинку: полювання, риболовля, збирання грибів – усе це мої захоплення. Потім була військова кафедра в Рівненському університеті водного господарства та природокористування, де готували саперів. Але за фактом я зв'язківець.

До війни 20 років Іван працював в Укртелекомі. У 2014 році просився до армії, але через бронь його не взяли. Зрештою він знайшов спосіб і потрапив на службу. У 2016 році служив у ДШВ, а з початку 2022 року – у 104-й бригаді.

- Мій позивний – "010". Це пішло ще з часів служби в ДШВ. Мій пост чергового по зв'язку називався "БП-010". З тих часів я завжди "010". Нічого нового не придумував – просто і зрозуміло, - розповідає боєць.

Про складнощі служби та бойові моменти:

- За час служби пройшов багато чого. Усе життя я був зв’язківцем. Але траплялися моменти, коли доводилося ставати піхотинцем. На Куп’янщині, коли не вистачало людей, я зголосився йти на "нуль". Тоді я трохи повоював, було важко, що ледь ноги виніс. Війна зовсім інша – в окопі вже не сховаєшся. Уся увага на тому, що літає чи гуде. З дроном, так само як з качкою: його збити складно, але можливо. Хоча першу качку я збив після 20-30 патронів.

Вдома бійця чекає мама та донька.

- Доньці 20 років, вона зараз навчається у Львові в медичному університеті, буде лікарем. Ми часто спілкуємося: або телефонуємо, або переписуємося. Вона – моя гордість і найбільша мотивація. Я знаю, що вона досягне успіху, бо дуже наполеглива. А мама завжди підтримує і чекає, щоб я повернувся живим і здоровим.

Про мрії після війни:

- Після нашої перемоги мрію про просте та спокійне життя. Хочу сидіти біля ставка з вудкою, ловити рибу, а ще, можливо, розводити гусей. Ще під час роботи в "Укртелекомі" я бачив, як дідусь на великій території пас гусей і читав газету. Тоді я подумав: от би дожити до таких років, коли можна спокійно сидіти, нічого не робити, пасти гусей і читати газету. Сподіваюся, цей день обов’язково настане, - каже Іван.