Вчені пояснили, чому люди «схиблені» на кішках і собаках

Більш ніж у половини жителів Землі є вихованці, причому кішок майже вдвічі більше, ніж собак. І це, виявляється, не просто так — любов до домашніх тварин криється в генах людини.

За підрахунками шведських вчених, які досліджували дані 35 тисяч пар близнюків, прагнення завести чотириногого друга більш ніж на 50% визначається генетичними факторами.

Які саме гени формують бажання стати господарем собаки, поки неясно. Але цілком можливо, що вони так чи інакше пов’язані з нашим сприйняттям собачої міміки. Адже в процесі одомашнення у цих тварин змінилася анатомія мімічних м’язів. У собак два ключових м’язи LAOM (levator anguli oculi medialis) і RAOL (etractor anguli oculi lateralis) влаштовані трохи інакше, ніж у їхніх диких предків вовків. Перший м’яз піднімає внутрішню частину брови, другий підтягує зовнішній кутик ока до вуха. Завдяки цьому собачі очі здаються більшими, а їхній вираз морди стає ніби трохи скривдженим.

На думку американських і британських біологів, людям це подобається, оскільки нагадує вираз обличчя скривдженої або засмученої людини. І цілком ймовірно, що саме ця особливість собак пов’язана з бажанням подбати про них. Автори праці відзначають, що тварин, які частіше й інтенсивніше ворушать бровами, як правило, швидше забирають з притулків, ніж їхніх менш емоційних родичів.

На користь цього припущення говорить і той факт, що при зоровому контакті між собакою і людиною в організмах обох відбувається викид окситоцину. Цей гормон стимулює довіру і формує почуття прихильності. Так, саме він бере участь у створенні емоційного зв’язку між матір’ю і дитиною. Очевидно, що подібна реакція може розвиватися тільки у відповідь на якісь зовнішні особливості собак, зазначають японські дослідники.

Самим же собакам викид окситоцину дозволяє краще зчитувати людські емоції і вибудовувати соціальні стосунки всередині сім’ї господаря. У цьому сенсі вони навіть великі майстри, ніж наші найближчі родичі шимпанзе.

У той же час загадкою для дослідників залишається кішка.

Її міміка менш багата, ніж у собак. Так, американські і британські вчені нарахували тільки 15 рухових одиниць, які виражають емоції тварини, і в це число, крім міміки, увійшли також положення вух і хвоста. Крім того, поведінкою сучасні домашні кішки майже не відрізняються від свого предка — степового кота (Felis silvestris lybica), який вів одиночний нічний спосіб життя.

Але, як виявилося, міміка кішці ні до чого, вона бере ласкою. Спостерігаючи протягом декількох місяців за тваринами у віці від шести місяців до 14 років, які живуть в трьох британських притулках, фахівці виявили, що люди частіше вибирали тих кішок, які інтенсивніше терлися об різні предмети в клітці. Подібна поведінка майже на 30% підвищувала шанси знайти господаря. При цьому функції тертя досі незрозумілі, але дослідники припускають, що вони можуть означати дружелюбність і підпорядкування.

Крім того, кішки найкраще за всіх у тваринному світі вміють зчитувати людські емоції. В експерименті вчених з Оклендського університету (США) 12 кішок починали поводитися по?різному в залежності від того, посміхалися в цей момент їхні господарі або хмурились. У першому випадку тварини мурчали, забиралися на коліна до людей і намагалися весь час бути поруч. У другому вони тікали від господарів.

Вчені з Керроловського університету в США провели дослідження, під час якого протестували майже 600 респондентів, які називають себе любителями кішок або собак. Результати показали: любителі кішок в цілому виявилися розумнішими, ніж любителі собак.

На думку авторів, вміння правильно інтерпретувати людську міміку — навичка, набута в процесі одомашнення. Втім, це зовсім не означає, що кішки здатні на емпатію, як думають їхні господарі. Вони просто зацікавлені в сусідстві з людиною, адже це спрощує виживання, підкреслюють дослідники.

Однак деякі фахівці припускають, що людину до кішок вабить не їхня лагідність, а звичайні внутрішньоклітинні паразити. Токсоплазма (Toxoplasma gondii) розглядає людину як проміжного хазяїна, тобто всередині нашого тіла вона може перебувати тільки у вигляді личинок. А ось кішки — вже основний господар Toxoplasma gondii — необхідний їй для статевого розмноження. Саме тому пухнасті вихованці і можуть здаватися людям настільки привабливими. Є гіпотеза, що паразити здатні впливати на роботу мозку господаря і змушують, наприклад, заражених мишей не боятися кішок. Цілком ймовірно, що щось подібне відбувається і з мозком людини, яка перенесла токсоплазмоз. Правда, наукових робіт, що підтверджують або спростовують ці припущення, поки немає.