Вакцинувалася від ковіду у 99 років

На Тернопільщині у Петриківському обласному геріатричному пансіонаті є особлива підопічна – Ірина Курова. Їй 99 років! У цьому закладі жінка провела мало не третину свого життя. З її палати спочивати у Бозі пішла вже не одна подруга. А сама баба Ірина нещодавно вакцинувалася від коронавірусу в надії при здоров’ї зустріти своє століття, пише “Високий замок”.

Поховала двох дітей до року

Життя не балувало бабу Ірину. Народилася вона на Буковині, в селі Кадубівці нині Заставнівського району Чернівецької області, у березні 1922 року в багатодітній сім’ї – мала ще чотирьох братів та дві сестри. Молоді роки жінки припали на другу світову війну. У той час вийшла заміж за свого першого чоловіка фронтовика Василя Божика. Коли його забирали на фронт, була другим малятком вагітна. А перше тільки-но поховала – їхньому синочкові було всього шість місяців.

Вмивалася слізьми і чекала свого коханого з війни. Не побачив Василь своєї донечки, яка з’явилася на світ. Важкі були часи, і це дитя не вдалося Ірині врятувати – на жаль, дівчинка померла у квітні 1945-го. А за кілька днів убита горем мати отримала повідомлення, що вона вже вдова.

– Я 4 травня отримала повістку: Вася загинув. А 8 травня була Перемога, – схлипує бабуся.

Не один рік вона виплакувала своє горе. Так і молодість пройшла. Одразу після війни вдруге заміж не пішла. А наважилася знову створити сім’ю майже через двадцять літ.

– Мені треба було хату побудувати на своїй плантації, де сорок років прожила, – з гумором згадує. – То я поїхала на заробітки в Крим. А там знайшла Івана Григоріва. Його жінка вмерла – лишилося двоє дітей, хлопець і дівчина. Так ми зійшлися, розписалися.

Голова була як надувна куля

Хвалиться Ірина Степанівна чоловіковими дітьми: син став директором школи, дочка – медсестрою у військовому санаторії. Але знову сімейне щастя було недовгим. Бо вмер її Іван, не доживши до пенсії. І лишилася жінка сама.

– Але то недовго було. Бо в ту квартиру, де я з Іваном прожила дванадцять років, Льоня Куров перейшов до мене. Добре було удвох. Але потім і він пішов.

– Куди? – перепитую.

– В землю… Мав рак нирок.

– Більше заміж вас не кликали? – цікавлюся в бабусі.

– А чого ж ні? Але з тими трьома то була розписана.

Звикла баба Ірина важко працювати. А коли мала під шістдесят, стала нездужати, тож пішла на обстеження. І дізналася, що хвора на рак. Згадує: опухла так, що голова була схожа на надувну кулю. А лікар відверто зізнався, що таких хворих йому вести ще не доводилося. Бабця не дуже тоді чіплялася за життя. Лиш попросила: як надії нема, щоб викликали родину з Буковини.

– Мені зробили опромінення, і я їхала додому вмирати. Але вже нікого з моїх на світі нема, а я лишилася. Навесні після свого 99-ліття Ірина Курова вакцинувалася від коронавірусу. А з нею і всі інші підопічні Петриківського пансіонату.

– У нас раніше сталося два спалахи ковіду, ще до початку вакцинації. Дякуючи тому, що щеплення отримали усі, більше коронавірусу у наших стінах не було. Жоден підопічний протипоказів не мав, все в нас пройшло добре, – радіє директор закладу Степан Глушок.

А бабця Ірина на підтвердження свого відмінного самопочуття починає з пам’яті читати вірші…

Наталія КРАВЧУК, “ВЗ”