Саморобним вертольотом поки що дивують мешканців Рафалівки
Справжній вертоліт сконструювали батько із сином із селища Рафалівка Варашського району. Диво-апарат вже не раз підіймався у небо, втім, більше аніж на кілька метрів винахідник, а він же й пілот Олександр Войтович поки не злітав. А все почалось із дитячої мрії. За шкільною партою Сашко малював у зошитах маленькі вертольоти, а вечорами вивчав книги із моделювання літальних апаратів. Не мріяти, а працювати над здійсненням найбажанішого чоловік разом із батьком почав порівняно недавно. І нині вже сам має кілька порад для мрійників.
Два роки тому Олександр із батьком вирішили: годі мріяти, час братись за справу. Чоловіки – обидва інженери-механіки за освітою. Тож спочатку почали збирати інформацію, а потім буквально поселились в гаражі.
- Почав із зварювання хвостової балки. Цю історичну мить ми навіть сфотографували, - пригадує винахідник Олександр Войтович.
Тестували вертоліт на полі за селищем. До нього диво-апарат транспортують на причепі.
Вже на полі гелікоптер знімають з причепа. Навіть для цього чоловікам довелось конструювати спеціальний домкрат. Перед кожним польотом вертоліт перевіряють. Чи цілі вузли, чи немає тріщин, та чи на місці усі гвинтики. Це важливо для власної ж безпеки, каже Олександр. Бо лише, налітавши кілька годин під час тестувань, конструктор зрозумів: скільки недоліків досі має його винахід. І їх доводиться усувати!
Кілька хвилин на перевірку і ось пілот за штурвалом. Стареньке офісне крісло нині слугує за пілотське. Для безпеки – ремені і шолом. І вперед – по емоції! …
За годину роботи вертоліт витрачає майже 35 літрів бензину. І це ще економно для літального апарату, каже Олександр. За маневрами сина з землі спостерігає батько. 67-річний Володимир зізнається: хотів би і сам покерувати, та вже вік не дозволяє. Чоловік пишається, що синова мрія здійснилась.
- Я теж інженер-механік і теж дещо конструював. Тож напевно, синові щось передалось від мене, - каже Володимир Войтович.
Дитяча мрія обійшлась Олександру у кілька тисяч доларів. Він – наймолодший конструктор в Україні саморобного гелікоптера. І на цьому чоловік зупинятись не планує. Збирається сконструювати ще один вертоліт – більший і потужніший.
Хоч бавились як з дитиною, та жодної пестливої назви вертольоту конструктори не придумали. Запчастини до нього, каже Олександр, здебільшого робили самі.
- Двигун від "Хонди" потужністю 1,5, корпус редуктора перероблений від "Форд Сієри". Ми з неї усі "нутрощі" викинули. Вал зроблений з допомогою токарного станка з полуосі автомобіля ЗІЛ – у народі кажуть лісовоз. Лопасті від радянського вертольота К 26 (діаметр гвинта 6,6 метра. Втулка та шківи саморобні, - розповідає Олександр Войтович.
Хоч потужність вертольота дозволить сягнути і кілометра, Олександр вище кількох метрів у небо не підіймався. Диво техніки захоплює і односельців винахідників. Після успішного тестування їх у Рафалівці на честь видатного авіаконструктора українського походження стали називати Сікорськими!
- Люди дуже здивовані апаратом, бо ще ніде такого не бачили. І ми пишаємось тим, що Рафалівка розцвітає, - каже мешканець селище Валентин.
- Коли Олександр з Володимиром вивозять вертоліт для тестування, всі з’їжджаються, фотографуються та знімають відео польоту. Але Саша розганяє глядачів: боїться, щоб нічого від апарату не відпало і нікого не травмувало. Але люди все одно знімають – цікаво їм, - додає мешканець селища Рафалівка Станіслав.
Без порад таких самих конструкторів-мрійників, каже Олександр, він не обійшовся б. А за два роки роботи чоловік зрозумів, що до справжнього щастя є лише один шлях: працювати – по іншому мрії не здійснюються.
Світлана ПРОКОПЧУК
