Романтичне подружжя з Рівненщини знову зібралось у гори
Подружжя з Рівного вирішило втілити у життя мрію — зустріти Новий рік на Говерлі. Цього року цьому сприяла погода. Адже поставити намет і заночувати на найвищій точці України можна лише, якщо там є сніг. Про відчайдушну подорож Руслан і Людмила Величко зняли невеличкий фільм. Екстремали розповідають: для сходження у таку погоду лише бажання недостатньо. Необхідне спеціальне спорядження та відповідна спортивна підготовка. І в жодному разі закликають не нехтувати власною безпекою.
Зустріти на Говерлі Руслан Величко хотів ще 2020-й. Втім, тоді на вершині не було снігу. А значить, ночівля була небезпечною. Напередодні 2021-го рішення прийняли миттєво. І хоч Людмила спочатку ідеєю не загорілась, свого Руслана вирішила все ж підтримати.
— Минулий рік для мене був дуже хорошим, здійснилось багато моїх мрій, і я подумала: якщо я можу посприяти здійсненню ще й мрії Руслана, то чому ні? — зізнається Люда.
Збирались кілька годин. Ще майже день доїжджали. Зареєструвались у рятувальників і почали сходження. Було настільки слизько, що довелось взувати спеціальне спорядження. На Говерлу сходили разів із двадцять. Якось Руслан, як учасник забігу, навіть вибігав на гору. Втім, це сходження було одним з найважчих, зізнаються Велички. І вдвічі довшим, ніж зазвичай.
— Буквально за хвилин десять до того, як ми піднялись, був дуже напружений настрій. Ти ніби розумієш, що йдеш угору, все правильно і все добре. Але дорога не закінчується — і лише підйом, підйом, підйом, — розповідає Руслан Величко.
Чи продовжувати сходження — вагались. Адже через заметіль видимість була не більше двадцяти метрів. Та на вершині на подружжя чекав сюрприз — іще зо тридцять таких самих відчайдухів, як і вони. Туристи з Києва, Львова, Івано-Франківська і Вінниці.
— І це було прекрасно. Я зрозумів, що в Україні є ще багато таких романтиків, як ми, — сміючись, зізнається Руслан.
Дуже важливо правильно обрати місце для намета на вершині гори, каже Руслан. Щоб обкопати намет снігом, працювали дві години. Встановити його — ще одне випробування. Вітер зносив з ніг туристів і висмикував з рук тканину. Затишок у тимчасовому прихистку — справа рук Людмили. І так кожного разу, зізнається подружжя. Руслан відповідає за спорядження, Люда — за харчування. Їли кашу, зігрівались теплим чаєм. І ось нарешті — дванадцята ночі! За міцними обіймами і ніжними поцілунками подружжя зрозуміло: усі, хто був на вершині, почали співати Гімн України.
— Емоції просто зашкалювали. На вершині було близько ста людей. Хтось туди підійшов під саму північ. І всі одночасно почали співати гімн. Я відчув таку гордість, — розповідає Руслан Величко.
— Ялинки не було — лише люди в гірляндах. Але гімн, який співали однодумці на Говерлі, це було, мабуть, потужніше, ніж зустріч Нового року біля центральної ялинки в Києві, — додає Людмила.
Щоб досягти вершини, кажуть Велички, необхідно готуватись фізично. Подружжя займається бігом, Люда — ще й йогою та пол-денсом. До здорового способу життя, кажуть, їх стимулюють діти.
— Наш старший син настільки спортивний, що і нам не дозволяє розслаблятись. Він займається боксом, стежить за своїм харчуванням і вагою, — розповідає Люда.
А власне подорожі для щасливої родини — спосіб зміцнити стосунки. Разом Руслан і Людмила піднімались на найвищі вершини Австрії, Франції, Словенії та Грузії.
— У горах немає ні статусу, ні грошей, ні хороших побутових умов. Фактично там людина оголяється, стає такою, якою вона є від природи. В горах я вкотре усвідомлюю, що Руслан — це точно моя людина. Я навіть синові кажу: якщо надумаєш одружуватись, то пам’ятай: перед шлюбом не лише треба разом ремонт зробити, а й в гори піти, — каже Людмила Величко.
Їх знову кличуть гори. За два тижні Велички планують сходження на іншу українську вершину — Піп Іван. І закликають усіх не нехтувати безпекою заради планів. До походів готуватись заздалегідь і ґрунтовно. Тоді й залишаться найкращі спогади про найтепліші моменти на засніжених вершинах гір. Бо гори — це любов!
Світлана ПРОКОПЧУК
