"Після відновлення не став чекати запрошення від ТЦК"

Війну ведуть не лише зброєю, а й силою характеру, вмінням підніматися після втрат, знову йти вперед і залишатися людиною. Попри біль і втому, Віктор не втратив віри - ні в себе, ні в країну. Його шлях - це шлях мільйонів українських захисників, які боронять майбутнє, мріючи лише про одне - про мирне життя у вільній Україні.

Віктору 23 роки. Незважаючи на вік, у нього за плечима кілька років служби в лавах ЗСУ, втрати побратимів і особисте відновлення. І хоч має проблеми зі здоров’ям, він не залишив армію. Бо вірить: його місце - поруч із тими, хто стоїть на захисті рідної землі.

Віктор родом з Дубенського району. Коли йому було 19 років, він прийняв рішення про те, що буде служити в ЗСУ. За ці роки пройшов чимало: був кулеметником-розвідником, механіком-водієм БМП.

- Спершу служив у 14-й бригаді, згодом перевівся до «130-ки», - розповідає солдат про свій шлях у ЗСУ.

У минулому році через стан здоров’я змусив на деякий час зупинитися. Віктор отримав статус обмежено придатного. Був час на відновлення і думки про те, що далі робити.

- Пів року вдома. Думки про те, що в нашій країні далі йде війна не давала мені спокою. Я розумів, що вже не зможу повноцінно виконувати завдання, які до цього ставили перед мною. Але я мав бажання повернутися до ЗСУ. Не став чекати «особливого запрошення» від ТЦК та СП - прийшов у 23 інженерно-позиційний полк. І вже більше ніж півроку я військовослужбовець полку. Майже одразу поїхав на виконання, на схід, - каже маскувальник одного із підрозділів нашого полку.

- А як сьогодні можна по-іншому? Це мій вибір. Свідомий. Бо коли твоя земля в небезпеці, не можна залишатися осторонь, - говорить солдат.

І попри все, він - оптиміст. Мріє про спокій, сім’ю, яку хоче створити вже після війни, про дім - у рідному селі, де кожна стежка знайома ще з дитинства. А також, як і мільйони українців, має одну найголовнішу мрію - закінчення війни. Саме тому він зараз ЗСУ і поруч з побратимами впевнено йде до своєї цілі.