«Немає значення, скільки вас. Має значення, як ви тримаєтесь»

Вадим на позивний «Сич» – командир взводу бригади «Горинь». Колишній вчитель інформатики та фізики, доброволець, інструктор, офіцер із бойовим досвідом з 2015 року. Пройшов Луганщину, Донеччину, Горлівку, Світлодарську дугу, Торецьк. Був поранений. Але не зламався. І не дозволив зламатися іншим.

Про бій 6 лютого

- О 8.02 на позицію зайшла російська ДРГ "Сенеж". Їх було не менше 14. Нас – шестеро. Але ніхто не розгубився. Хтось стріляв, хтось подавав БК, хтось заряджав магазини – працювали як один механізм. Як кулак. І це нас врятувало. Нам кричали: "Здавайтесь – будєтє жить". А ми їм: "За русскім корабльом вам дорога".

Бій тривав понад годину. По нас били РПГ, одноразками, потім – мінометами. Вони замінували дорогу, щоби знищити групу, яка йшла нас витягувати. Зв’язок нам вибило одразу. Але в бліндажі була резервна рація. Вийшли на своїх. Попросили “Мавіка”. Нам підказували, де і що відбувається. І ми тримались. Не втратили нікого. І не дозволили зайти ближче».

Тиша – це не завжди добре. Якщо над тобою не літає ворожий дрон – значить, щось готують. І ще одне: навіть якщо ви разом уперше – ви маєте бути командою. Немає значення, скільки вас. Має значення, як ви тримаєтесь.

Від учителя – до офіцера

- У 2014 році я добровільно пішов у військкомат. Але не призвали – мав бронь. У 2015 мобілізувався. Був у Луганській, Донецькій області. У 2016 демобілізувався. А коли загинув мій учень, якому було лише 21 рік, я знову прийшов у військкомат. Підписав контракт і служив до 2018 року.

У січні 2022 я знову підписав контракт. Уже тоді було зрозуміло: повномасштабна війна – неминуча. Пішов, щоб навчати. Спочатку був інструктором роти. Працював у центрі, на полігоні. Навчив багатьох. Сам проходив навчання в Британії у 2015, у Латвії – у 2023. Зараз звертаються до мене за порадою і командири, і хлопці. Бо це вже не проста війна – це технологічна війна.

Про поранення

- На Торецькому напрямку, біля Очеретиного, отримав тяжке поранення. Був на реабілітації. Але повернувся. За здоров’ям – обмежено придатний. Але іншого варіанта немає. Ми звикли. Ми сильні. Тому продовжую тримати стрій.

Підтримка від учнів

- Я багато років працював у Костопільському ліцеї №3. Учні досі підтримують. Посилка – 130 кілограмів, автомобіль, ноутбуки, сітки, балони – усе це зібрали вони. І це більше, ніж просто допомога. Це віра. Це тил.

Про родину

- Моя дружина й донька виїхали до Австрії після повномасштабного. Донька вчиться, працює в туристичній сфері. За два роки ми бачилися лише двічі. Я – поки в строю. Можливо, залишуся в армії. Подивимось.

Звернення до молоді

- Знаю, як важко зробити крок вперед. Але зробіть його зараз – щоб потім не довелося робити два назад. Нам потрібна ваша допомога. Нам потрібне підкріплення».

За інформацією 104-ї бригади тероборони ЗСУ "Горинь"