"Не дай мене поховати. Я живий"
Прохолодний вітер ворушив листя дерев. Чути було щебет птахів і дзижчання бджіл. Промені ласкавого сонця ніби гралися на обличчі Леоніда, який задумливо сидів на одній з лавок біля огородженої ділянки на кладовищі.
З боку могло здатися, що чоловік сумує біля могили когось із близьких, якби не одна деталь - ділянка в огорожі була порожньою: ні могили, ні надписів. Насправді Леонід прийшов сюди просто подумати, де ще можна знайти місце для усамітнення.
А подумати якраз було про що. З недавніх пір в їхньому з партнером Олексієм бізнесі стали коїтися незрозумілі речі: то підводили найнадійніші постачальники, то відмовлялися від послуг багаторічні клієнти, а то податкова розгорнула справжню війну. Він намагався проаналізувати ситуацію, тому довго сидів, немов когось чекав. І дочекався. На лавочку поруч присів неохайний волоцюга. Це був Сергій. Один з тих бездомних, який давно облаштувався на кладовищі. Невеличка капличка забезпечувала йому дах над головою і їжу, а цвинтарні працівники дозволяли іноді підзаробити. Саме тому зараз він підсів до незнайомця, сподіваючись, що йому запропонують якусь роботу.
- Добрий вечір! Яка прекрасна погода, - почав Сергій, дивлячись на чоловіка.
Леонід знехотя перевів погляд від куща бузку і втупився на бездомного.
- Я хочу уточнити, чи не потрібно чого зробити на могилі ваших рідних. Може допомога яка потрібна?
Леонід не розумів, що хоче від нього волоцюга. Він все ще був занурений у свої думки і не відразу зміг збагнути що й до чого.
Цю ділянку він купив давно, після подорожі з дружиною. Він вирішив, що це гарне місце для двох, поруч з бузком.
- Я не зрозумів, що ви хочете? – запитав Леонід.
- Ось запитую, чи не потрібно щось зробити? - Бездомний кивнув у бік огорожі.
- Ні, нічого не потрібно.
- Тоді вибачте, що потурбував вас.
Сергій встав і повільно пішов стежкою. Через деякий час волоцюга почув голос чоловіка.
- Вибачте, ви не могли б затриматися?
Обличчя бездомного засяяло від радості. Він сподівався, що йому вдасться сьогодні трохи заробити. Він швидко повернувся до Леоніда і побачив, як незнайомець дописує щось на клаптику паперу.
- Тримайте, - Леонід подав йому вдвічі складений листок.
- Рівно через тиждень опівдні ви підійдете сюди і, якщо будуть похорони, обов’язково віддасте цю запису вдові. Зрозуміло?
Сергій примружився. Він сподівався заробити, а тут таке прохання. Він демонстративно засунув руки в кишені. Леонід посміхнувся.
- Я розумію, що моє прохання може здатися дивним, але я прошу його виконати, - він простягнув бездомному кілька крупних купюр.
Сергій радісно простягнув руку до грошей, але Леонід різко відсмикнув.
- Спершу повторіть, що я прошу зробити.
Сергій слово в слово повторив те, що хотів Леонід, взяв гроші і пішов.
Леонід ще кілька хвилин пробув біля огорожі, а потім повільно попрямував до виходу. А бездомний побіг до найближчого магазину, хотів влаштувати собі свято.
Того ж вечора він розпивав дешеве вино з такими ж бездомними, як сам. Коли в нього приятелі запитали, звідки у нього такі гроші, Сергій розповів їм про чоловіка з його дивним проханням.
- Слухай, а ти не боїшся, що це пов’язано з криміналом? - запитав один з них.
Але Сергій тільки відмахнувся.
- Та ні, просто божевільний мужик. Я вже й забув, куди подів записку.
Сергій й справді забув про записку. Тому коли через тиждень в брамі цвинтаря з’явилась траурна процесія, він не звернув на це увагу. Як завжди пішов за процесією, сподіваючись на невеликий заробіток. Та коли побачив небіжчика, від несподіванки зупинився: в дорогій труні лежав той самий чоловік, якого Сергій зустрів тиждень тому.
Волоцюга почав плескати себе по кишенях. Він дійсно не пам’ятав, куди поклав цю записку.
Процесія зупинилася біля тієї самої ділянки. Шукаючи в своєму одязі записку, він не міг відвести погляд від обличчя гарної вдови. Подумки лаяв себе, але записку ніяк не міг знайти. Коли пальці намацали за підкладкою папірець, бездомний полегшено видихнув. Взявши, нарешті, записку, він повільно пішов до вдови.
Світлана, схилившись над своїм чоловіком, ніяк не могла повірити в реальність того, що відбувається.
- Цього не може бути, адже вчора з ним все було добре. Що ж могло статися? У голові не вкладається, - думала вона.
Все сталося дуже швидко. Напередодні Леонід пішов зі своїми друзями в лазню. Він сказав, що обов’язково повинен там бути, тому що намічалися переговори з клієнтами. Але пізно вночі зателефонував партнер чоловіка Олексій і повідомив їй, що Леоніду раптово стало погано з серцем і до лікарні його не довезли.
Світлана змахнувши сльози, поцілувала наостанок чоловіка в лоб і почала відходити.
- Як добре, що є Олексій, адже я сама б не впоралася з похоронами, - думала жінка.
Вона стояла в прострації, дивлячись в одну точку, коли її хтось взяв за лікоть. Світлана підняла очі і подивилася на бездомного.
- Ось це просили передати вам, - він простягнув брудний клаптик паперу.
Жінка гидливо стиснула губи і не хотіла брати папірець.
- Це він написав, - вказав бездомний на Леоніда, - тиждень тому і просив вам передати.
Вихопивши записку, вона швидко почала читати, - почерк справді був Леоніда. Коли до неї дійшов зміст послання, Світлана підбігла до гробу. Розштовхавши присутніх, вона схопила за комір сорочки і почала трясти покійного.
В отриманій записці було наступне: "Не дай мене поховати. Я живий."
- Льоня, Леонід, - кричала вона і била чоловіка по щоках.
Всі присутні з подивом спостерігали за тим, що відбувається. І тільки Олексій поспішив до Світлани та намагався відтягнути її, але вона відштовхнула його і знову стала трясти Леоніда.
Сталося несподіване. У цілковитій тиші пролунало його судомне зітхання, потім ще одне, ще. Леонід відкрив очі. Похоронна процесія від жаху розбіглася, а Світлана, до кінця не розуміючи, що сталося, почала викликати швидку допомогу.
Через деякий час вона сиділа біля ліжка чоловіка в реанімації. Леонід спав під крапельницями. А Світлана почала згадувати момент їхнього знайомства.
Тоді вона молодий хірург п’ять годин боролася за життя чоловіка, якого привезли після жахливої дорожньої пригоди. Це була перша її самостійна операція. Вона сиділа і чекала, коли отямиться пацієнт. Він розплющив очі і на подив Світлани, запропонував їй вийти за нього заміж.
- Дівчино, тепер вам доведеться стати моєю дружиною, - він подивився на Світлану. - Мама сказала, що мені потрібно жити, мене чекає дружина.
Тоді вона не надала значення цим словам, думала, що це просто маячня прооперованого чоловіка. Але пізніше, коли у них почався роман, хлопець все пояснив.
З його слів, після аварії він знепритомнів і полетів по нескінченному довгому сірому тунелю до світла. Але тільки йому не судилося досягти світла, його зупинив оклик недавно померлої матері. Вона перегородила йому дорогу до виходу і відправила назад до дівчини, що сиділа біля нього.
- А знаєш, мама мені тоді сказала, що ти мій ангел охоронець. І одного разу знову врятуєш, повіривши волоцюзі з якимось посланням.
Світлана задумалася, адже рятувати чоловіка стало її щоденною роботою. Для бізнесмена Леонід був надмірно порядним і довірливим. І вона, як практикуючий хірург, просила його не довіряти людям так сліпо. Ось і цього разу вона встигла, але не знала як захистити їхню сім’ю від нових замахів.
Тоді жінка почала аналізувати події останніх днів. Перед її очима як уривки з якогось фільму почалися з’являтися картинки. Ось нервує Леонід, кричить щось зле партнеру Олексію по мобілці. Ось Олексій приходить до неї в клініку і просить хороше снодійне для своєї матері. Ось він дзвонить і мало не плаче, каже, що Леоніда не стало. А ще дивна поведінка під час похорону: коли приїхала швидка допомога, він кинувся геть.
Світлана різко встала і попрямувала до дверей. Вона хотіла знайти лікаря і подивитися розгорнутий аналіз крові чоловіка. Все виявилося як і передбачала: у крові Леоніда виявлено перевищену норму снодійного, саме того, яке Світлана дала Олексію.
Після цього Світлана звернулася в поліцію. Олексій, зрозумівши, що спроба усунути партнера провалилася, спробував вивести активи в офшори, тільки йому завадив збій в системі банку. Тоді Олексій хотів виїхати з країни, але його затримали в аеропорту під час вильоту за кордон і пред’явили звинувачення: замах на вбивство.
Леонід відновив своє здоров’я і повністю повернув свій бізнес. Він живе і дякує Світлану за те, що вона поруч з ним.
