"Не бійтеся брати на себе відповідальність"
Війна змiнює всiх, хто з нею зіштовхнувся. Для когось це шлях випробувань, для iнших — можливiсть допомагати та рятувати життя. Богдан, на позивний «Лис», вже майже рік на службі у 104-й бригаді. До війни працював на швидкій медичній допомозі в Харкові, а нині молодший сержант евакуаційного відділення медичної роти.
- Від початку повномасштабного вторгнення займалися евакуацією військовиків, цивільних та наданням першої допомоги. Це були дуже важкі часи. Було страшно, але ми продовжували робити свою справу. В один момент ми з моїм колегою Євгеном вирішили, що треба щось змінювати. Звернулися до командира медичної роти 104-ї бригади, і нас взяли в медроту – розповідає «Лис».
Перехід із цивільної медицини до військової вимагає серйозної адаптації та часу. Богдан ділиться своїм досвідом перелаштування на новий формат роботи.
- Хоча професія та навички залишаються тими самими, характер діяльності змінюється. Цивільна "швидка" — це одні виклики, а стабілізаційний пункт і невідкладна допомога в умовах війни — зовсім інші. Спочатку було непросто, але з часом я адаптувався. Тепер усе йде своєю чергою, і я впевнено виконую свою роботу, - каже Богдан.
Військовослужбовець визнає, що вiйна залишила слiд на його характерi й свiтоглядi:
- Тепер розумiю, наскiльки важливими є фiзична форма та витривалiсть. У нас є невеликий куточок iз гантелями та штангами, де ми тренуємося. Негативнi моменти намагаюся не запам'ятовувати, щоб не тримати зайвий тягар у головi. Попри всi труднощi, всерединi лишається оптимiзм та вiра в те, що ми повернемося до мирного життя.
На основi свого досвiду «Лис» дає кiлька порад тим, хто лише планує стати вiйськовими медиками:
- Не бiйтеся брати на себе вiдповiдальнiсть — це ключове. Обов'язково проходьте базову вiйськову пiдготовку, вчiться стрiляти. Тут ви отримаєте безцiнний досвiд, який допоможе захищати нашу країну. Не варто боятися, бо саме вiд нас залежить наше майбутнє.
Зв’язок із рідними в умовах війни відіграє велику роль. Богдан розповів, як підтримка сім’ї допомагає йому долати труднощі.
- Якби не вони, я, можливо, впав би у депресiю. Постiйно намагаюся спiлкуватися з дружиною, мамою, татом і братом, хоча б телефоном. Вони чекають мене, а я мрiю про той день, коли ми всi зустрiнемося за одним столом та святкуватимемо перемогу – розповідає «Лис».
