«Нам пощастило, що ми вижили»

Олександру Гульчуку лише 24, а він вже на власному досвіді знає, що таке російський полон. Хлопець родом з Острога, із 2022 року він стояв на обороні Маріуполя. Звідти і потрапив у полон до росіян. За три роки неволі Олександр пережив чимало, утім, вистояв та найголовніше - повернувся додому.

Історію хлопця розповіли в ITV media group

В Острозі 31 травня зустрічали звільнених з російського полону земляків. Рідні, друзі, небайдужі з українськими прапорами, хлібом та сіллю, ледь стримуючи сльози, обіймали Героїв та дякували їм за захист. Серед них був і Олександр Гульчук.

…У 18 років Олександр підписав контракт і пішов на службу до 36-ї окремої бригади морської піхоти. Із початком повномасштабного вторгнення захищав Маріуполь.

- У нас не було комунікації, не було підвозу БК. Ми мали йти до "Азовсталі", потім щось пішло не так. Дали команду, що будемо робити бойовий вихід, спробувати пробитися до машин. Я міг також їхати, але наші машини розбили, - розповідає військовик.

У квітні 2022 Олександр потрапив до ворожого полону. А разом з ним майже тисяча його побратимів.

- Тієї ночі полягло, напевно, чоловік 600, плюс-мінус. Ну уявіть, у машині по 50-60 осіб - і тут обстріл. Нам пощастило, що ми вижили, - каже Олександр.

Розповідає, що їх возили різними областями Росії. Де б українські військовики не з’являлися — їх зустрічали не надто привітно.

- Пам’ятаю, нас привезли автомобілем. Потім переганяли декілька метрів. Забігли в локальний сектор. Ми сіли - хто на корточки, кого поставили на розтяжку. І по одному запускали всередину. Ми вибігали на другий поверх. Поки біжиш, стоять мєнти, спецнадзори. І ти, поки біжиш, отримуєш тумака, - продовжує розповідь Олександр.

У так званих бараках утримували українських захисників. Щодня були обходи, які супроводжувались, щонайменше побиттям. Про належне медичне обслуговування і не йшлося. На щастя, хоча б годували. Згодом українських захисників перевезли в іншу область Росії, помістили у штрафний ізолятор. За кожен неправильний крок чи погляд - покарання. Була і щоденна процедура.

- Вибігаєш, отримуєш по дорозі тумака, стаєш на розтяжку, підходиш до стінки на "звьоздочку" ноги розбивають. Потім б’ють по нирках, куди попадуть. А чим саме? Палками, руками, ногами, чим хотіли, тим і били, - каже колишній полонений.

Через півтора місяця Олександра та ще декількох осіб перевели до слідчого ізолятору. Кожен день був схожий на попередній. Ще через пів року полонені були вже в іншій області. Там Олександр пробув два роки. За цей період пережив побиття, допити. Змушували записувати і відео для рідних та українських військовиків. Текст був заготовлений ворожими наглядачами, а вигляд Олександра на відео навіть змінювали, аби викликати жаль, бо хлопець, на злість росіянам, тримався мужньо.

- Мене спочатку допитували, задавали запитання. Де я був, де служив, що на війні бачив. Якось мене повели, щоб знімати "відоси". Запитують, у тебе дівчина є, кажу є. Давай відос знімемо. Якщо не погоджуєшся, б’ють… Кажуть: "Говори, що в тебе все добре, тобі класно, тебе годують". Ну, коротше, якщо щось станеться, щоб не було жодних претензій, - каже Олександр.

Окрім цього, полонених українських військовиків змушували співати російські пісні, розмовляти винятково цією мовою та читати літературу ворога. Далі на Олександра знову чекав переїзд до іншого місця. Там, розповідає, до них ставилися, на диво, не так жорстоко.

- Я був дуже вражений. Тобто ще там були люди адекватні. Навіть не матюкали, не били, - пригадує хлопець. Накінець українських захисників відправили знову до іншої області. Пробув там декілька місяців, одного дня прийшла звістка - необхідно збиратися.

До останнього Олександр не вірив, що їде додому. Хвилювався доти, доки не перетнув кордон України.

- Я дуже боявся, що мене, може, не вказали в списках. Що обмін може зірватися. І потім прийшли і почали за списками виводити. Забрали спочатку поранених. Щоб не бігати, просто зайшли в автобус. Називали прізвище. І потім нас всіх вивели, вишикували. І посадили по наших автобусах, і ми поїхали. За кілька кілометрів там була точка, де наші були, - розповідає військовик.

Зараз Олександр уже вдома. Розповідає, що не зламатися у ворожому полоні допомогла сила волі та самодисципліна. Та без наслідків для здоров'я не обійшлося. Наразі Олександр Гульчук проходить реабілітацію. Попереду, як каже, грандіозні плани. Та найголовніше реалізовувати він їх буде вдома - на своїй рідній українській землі.