Між життям і смертю - щодня
Анастасія Кусковець з позивним "Квіточка" пройшла шлях від медсестри до бойової медикині. Після повномасштабного вторгнення вона покинула цивільну роботу в Києві та відправилась у гарячі точки. Кожного дня медикиня рятувала життя поранених військовиків біля лінії фронту.
Про життя в окопах Анастасія, яка родом із Сарненщини, знає з власного досвіду. У 2023 році вперше поїхала на Схід. Була на Донеччині, Запоріжжі та Харківщині.
- Ми були на Запорізькому напрямку. Це було біля Оріхова. Там був наш стабілізаційний пункт. Їздили на евакуацію в бік Роботино, нам привозили хлопців, ми їх забирали на стабілізаційний пункт і далі евакуація в лікарні. Бувало по-різному, — розповідає старший сержант евакуаційного відділення медичної роти 116-ї бригади Анастасія Кусковець.
Військова медикиня надавала першу допомогу для поранених. Також разом із побратимами виходила чергувати на позиції. На передовій доводилося бути по 10 днів. Розповідає: в очі смерті дивилася чи не кожного дня.
- На стабілізаційних пунктах між життям і смертю — щодня. Буває привозять хлопців з ампутаціями. Причому на передовій два дні люди могли пробути, бо на лінії фронту не було можливості евакуювати, тобто як змогли вивезти, то привозили до "стабіка", — розповідає Анастасія Кусковець.
Найсильніше, за словами медикині, врізаються у пам’ять ті моменти, коли везуть поранених хлопців і вони помирають на очах. Це, додає Анастасія, залишає рану, яку неможливо загоїти. Втім, коли вдається врятувати життя військовика — сили повертаються.
- До нас на "стабік" завели старшого чоловіка. Він просидів на лінії фронту майже три доби з пораненою ногою, підірвався на міні і в нього відірвало стопу. І коли його привезли, в очах була така радість, що допомогли йому вибратись. Він сказав: "Можете відрізати все, аби тільки вижити", — розповідає "Квіточка"
Під час служби медикиня одружилася. Її обранця звати Володимир, він теж військовик. Зараз Анастасія виховує донечку Юстину, яка народилася на День Незалежності. Чоловік продовжує нести службу. Також Анастасія підтримує зв’язок з волонтерами, їздить на Схід та допомагає побратимам. Мріє, аби війна закінчилася, і всі повернулися до своїх родин.
