Майже десять років рятувала поранених бійців: історія військовослужбовиці на псевдо "Змія"

Військовослужбовиця на псевдо "Змія" майже десять років рятувала поранених бійців. Нині вона, після кількох контузій, служить в Рівненському районному територіальному центрі комплектування та соцпідтримки.

До війни "Змія" була фізичною реабілітологинею у селі, але коли армія РФ напала на Україну не змогла сидіти вдома. Свою історію військова розповіла Суспільному.

Ольга на псевдо "Змія" зауважила, що стати військовослужбовицею вирішила у 2014 році, з початку збройної агресії РФ проти України.

- Не змогла я всидіти тоді, дивлячись, що відбувається на сході України. Збиралася йти ще у 2014 році, але мене тоді одразу не взяли. Спочатку забрали брата, він пішов у четверту хвилю, я пішла в п'яту, батько — у шосту хвилю мобілізації, - каже Ольга.

У 2015 році жінка потрапила на полігон у Львівській області, де була санітарною інструкторкою, через два роки перевелася у 80-у окрему десантно-штурмову бригаду старшою бойовою медикинею.

- Тоді, мабуть, були найпрекрасніші моменти служби. Просто була АТО\ООС, не було настільки важких боїв, стільки артилерії, авіації взагалі не було. Виховувався дух десанту. Першу травму я отримала у 80-й бригаді, коли служила на контракті, на першу контузію навіть не зреагували, не було часу думат", — розповіла військовослужбовиця.

Пізніше Ольга отримала другу контузію. Погіршилося здоров’я й вирішила перевестися в районний територіальний центр комплектування та соцпідтримки.

- Я працюю зараз із хлопцями, яких до нас перевели після поранень, які вже мають групи інвалідності, які потребують реабілітації. Я їх супроводжую, надаю першу допомогу, допомагаю відправити вдало на лікування. Колектив, який зі мною працює безпосередньо – з інвалідністю вже, всі після поранення. Одного поранила "СУшка", одного за дві години поранили три види зброї. Вони втомлюються. Я перевелася, а не всі хлопці перевелися, багато кажуть: "Я поки що можу, повоюю, я ще, щоб когось там не призвали, послужу, повоюю". Його вдома теж чекає сім’я, діти. Він заслуговує трішки відпочити, — каже Ольга.

До війни Ольга працювала дитячою медсестрою в селі Городок, потім — фізичною реабілітологинею.

- Одна з тих причин, чому я не всиділа на місці — мені подобалась моя робота, я від цього отримувала дуже велике задоволення. Якби не війна, я б навіть нікуди не рипалася, сиділа б у себе в селі, в кабінеті й життю раділа б. Сидячи вдома, знаючи, що я можу допомогти, у мене є освіта – я не всиділа. Ми тут живемо. Я не хочу нікуди виїжджати. Я тут на своїй землі, я буду боротися до останнього, наскільки вистачить сил, — додала "Змія".