Лікарняні клоуни: найцінніше, це почути - через вас захотілося одужати

Ідея стати клоунами, які б хоч трішки підняли настрій і подарували крапельку оптимізму тяжкохворим дітям, спала на думку рівнянину Тарасу Обоїсті майже десять років тому. Він поділився нею з другом Артемом Алексєєвим, який навчався в театральному виші на режисера. Про смисл волонтерського руху лікарняних клоунів пише “КП в Україні”

За кордоном - штатні клоуни

- У той час лікарняних клоунів в Україні не існувало. У 2012 році в Москві був форум лікарняних клоунів - і ми поїхали туди переймати досвід. Почали розвиватися і з часом запустили клоунські школи в Києві, Харкові, Львові, Миколаєві, Запоріжжі. Стали першими, - розповів лікарняний клоун Тьома з Рівного, а за паспортом Артем Алексєєв.

Перші виходи в ролі клоунів здійснили в дитячому будинку, де працює мама Артема. А потім вирушили в онковідділення.

- Як не дивно, але нас відразу сприйняли дуже позитивно, досі у нас довірливі відносини з лікарнею - адже ми приходимо вже майже десять років. За кордоном в клініках лікарняні клоуни є в штаті - і лікарі, і медсестри проходять спеціальні факультативи. У більшості країн Європи це професія, а не волонтерство, хоча багато де, крім штатного клоуна, є і волонтерська лінія, - продовжує Артем.

У лікарню наші клоуни приходять щотижня. Коли саме з’являться - сюрприз, зазвичай це перша половина дня у вихідні або після п’ятої - у будні.

Довіряють свої секрети

Здавалося б, яскраві клоуни з червоними носами не завжди доречні в палаті з тяжкохворими. Тому не кожен відразу йде на контакт.

- Ми не працюємо з усіма, а йдемо по палатах - і завжди стукаємо. Буває, що забороняють входити раз, другий, а на третій кажуть: "Ну, заходь". Спочатку оцінюєш, в якому стані дитина, і відштовхуючись від цього - формуєш свою лінію поведінки. Ми підлаштовуємось під дитину, батьків, під медперсонал. Буває, що діти лікуються по 8-9 місяців, а то й по кілька років - за цей час ви стаєте друзями. І вони розповідають нам те, чого не говорять навіть близьким. Адже коли дитина захворює на рак, всі друзі відразу зникають, - продовжує Артем Алексєєв.

Головне, не скочуватися на жалість - цим дітям приємно те, що до них ставляться як до здорових.

Жаліти не можна

Не так давно до команди Артема і його товаришів (в Рівне вже 25 лікарняних клоунів) приєдналося двоє новеньких - 20-річний Антон та 24-річна Юля. Це ті перші діти, хворі на онкологію, до яких на самому початку волонтерського руху приходив Артем з колегами.

Антон вже вчиться в Києві, а Юля зараз у декреті. Вони в різний час вилікувалися. Коли вони до нас прийшли, ми переконалися, що все робимо не даремно. За словами Антона і Юлії, ми їм допомагали морально впоратися з хворобою, і тому вони тепер хочуть відплатити добром іншим. Сказали: "Найгірше, що хто б не прийшов - всі тебе жаліють. І це змушує почати самому себе жаліти - і тоді ти перестаєш боротися. А ви - одні з небагатьох, хто нас не шкодував і ставився як до здорових. І нам хотілося видужати", - продовжує Артем. Найкраща мотивація для лікарняного клоуна - побачити вже в місті або на якомусь заході тих самих колишніх дітей з лікарні, вже здорових. Або - їхніх щасливих батьків.

- Тоді розумієш, що все це не дарма. Також стимулює, коли тебе пам'ятають і чекають. Був випадок - в неврології лежала мама з дитиною кілька місяців. Потім їх виписали. Але через півроку вони знову потрапили в лікарню. І пишуть нам: "А ми вас вже чекаємо у відділенні", - згадує Артем.

Працюють без сценарію

Реквізит - свій, також допомагає один з благодійних фондів, в якому працює лікарняний клоун Пончик - Юра Яцюк. До речі, Юра зі своєю майбутньою дружиною, провізором Аліною, познайомився якраз у компанії волонтерів-клоунів.

- Сценаріїв у нас немає, все - імпровізація. Якихось універсальних жартів, які б напевне змусили кожного посміхнутися, теж немає - всі діти зараз різні.

У будні в лікарні команда клоунів йде тільки ближче до вечора - вдень працюють архітекторами, дизайнерами, продавцями, викладачами. Артем Алексєєв - журналіст, раніше працював викладачем у театральній школі в студії. Під час пандемії коронавірусу клоунів нікуди не пускали - в Рівному вони знову відновили візити в лютому. А у Львові артистів почали пускати в клініки тільки два місяці тому.

Артем запевняє - всі вони вакциновані, регулярно здавали і здають тести на коронавірус. Звичайно, всі в масках під червоним носом.

Найскладніше в професії

Найважче в цій неоплачуваній і морально важкій роботі - коли діти йдуть в інший світ.

- Ми працюємо з психологами, тому що це справді важко - коли діти йдуть. Важливо розуміти, що ми повинні горіти для всіх, а не згорати на одному, - пояснює Артем Алексєєв.

І хоч дітей - не одна сотня і навіть тисяча, і запам'ятати їх усіх неможливо, в серці клоуна завжди залишається скринька з обличчями та історіями тих, хто зміг проникнути в душу.

- У кожного з нас є діти, яких ми часто згадуємо. З одного боку, це погано - якщо сильно прив'язуєшся до дитини, та коли її не стає - це дуже боляче, - ділиться Артем Алексєєв. - Деякі, коли таке відбувається, не можуть виходити якийсь час - треба все обдумати, пережити. Втім, є діти, які запам’ятовуються на все життя. Їхні одкровення за кодексом лікарняних клоунів я не можу розповідати.

Але з цими дітьми клоуни і клоунеси ще обов'язково поспілкуються і все обговорять - після одужання.