Килимки для бійців в’яже 86-річна жінка із Рівненщини

Понад 170 килимків для військовослужбовців зв’язала 86-річна Раїса Прокопчук із Рівненщини. Два роки тому на війні загинув її онук, і зараз своїми виробами жінка допомагає іншим. Про свій волонтерський внесок для ЗСУ Раїса Прокопчук розповіла Суспільному.

Сировиною слугують старі речі, й за день може зробити до десятка круглих килимків. Жінка зазначила, що зазвичай робить вироби зі смужок тканини, але зараз нема сировини.

- Доношується плаття — візьму поріжу й зв’яжу. Але зараз вже з місяць не в’яжу з тканини, бо нема матеріалу. Якщо хтось дасть мені тканину — то буду ще плести.

Про потребу в плетених килимках на фронті Раїсі Прокопчук розповіла її подруга Любов Костюк, яка також волонтерить для Збройних сил України.

- Вона мені сказала, що у них на волонтерці є такі клубки тканини для плетіння, і запитала, чи можу я спробувати їх робити. Кажу їй — принось, спробую... Зразу десять сплела, потім — 20, а потім вона принесла всі клубки, які мала. То я з них 120 зробила, — розповіла пані Раїса.

Один килимок жінка в'яже орієнтовно три години. Передає готові вироби на фронт волонтерка Ганна Бут. Зі слів пані Раїси, військовики використовують килимки для різних потреб: "під ноги, під коліна, на сидіння".

Навесні 2022 року внаслідок мінометного обстрілу на Луганщині у 86-річної жінки загинув онук Віталій. В’язати килимки взялася, щоб допомогти іншим військовослужбовцям.

- Я тільки те й робила, що встану, зварю їсти — і в’яжу. Вдень нав’язувала по 10-12 штук. Дуже втомлювалася, бо насправді дуже багато роботи з ними: порізати, позшивати, змотати. Але як час був, то один зробила і бралася за другий. Почала — та й вже закінчую. Плакала, що мій внук не буде їх бачити, - розповідає жінка.

Рушники, килими, подушки та декор у будинку Раїси Прокопчук — її робота. Розповіла, що займається цим з дитинства:

- Були малі, то війна була. А після війни не було ні спіднички, ні плаття — не було де купити, не було за що. Ми в дуже глухому селі жили під лісом. Дівчатка позбираються — та й давай в'язати. Мені, певно, мама показала... І в'язали спіднички, кофтинки, взуття, овечок тримали, мали вовну... А зараз людям добре — все є.