"Хочу виграти цю війну"
Уже четвертий рік на фронті 44-річний Юрій із Дубенщини. Нині він служить кулеметником в одному з підрозділів 23-го інженерно-позиційного полку.
До війни Юрій працював муляром. У Квасилівському СПТУ №16 (тепер це Квасилівський інженерно-технологічний професійний коледж) він здобув фах муляра, пічника, штукатура. У 2001 р. одружився, невдовзі у подружжя Юрія і Оксани народилася дочка Софія.
Десь із рік пропрацював у Дубні, а потім з другом подався на заробітки до Києва. За першим разом не дуже вдалося заробити, але потім, здобувши досвід, хлопці стали отримувати непогані гроші. Загалом довелося попрацювати в різних регіонах України: й на Волині, і в столиці, і в Криму, і в Карпатах. Був теж і закордонний робочий досвід, але найкращі заробітки були в Києві.
- Коли розпочалася повномасштабна війна, будівництво, звісно, зупинилося, і я повернувся додому. В перших числах березня в нашому селі розвозили повістки, тож наступного дня після отримання повістки я пішов у військкомат, – згадує Юрій.
Вже 17 березня 2022 р. Юрій став військовиком. До цього строкової служби не проходив, оскільки був комісований ще в підлітковому віці через хворобу ніг.
Спершу новобранці проходили курс базової військової підготовки, де їх, зокрема, вчили користуватися стрілецькою зброєю й обслуговувати її. Водночас воїни освоювали інженерні професії – тобто ті, які виконуватимуть на фронті. На той час у полку власними силами створювали відповідну інфраструктуру, і невдовзі солдати мали вже кілька облаштованих центрів для проживання і навчання. В одному з них потім здобував знання і Юрій.
Як згадує, побратими відбули на виконання першого бойового завдання на схід наприкінці травня – на початку червня 2023 р. У першу ротацію він не потрапив, але вже за три місяці теж поїхав виконувати інженерні роботи на Запорізькому напрямку.
- Спочатку ми перебували десь за 12 км від лінії зіткнення, яка з часом пересувалася все ближче і ближче. Запам’яталося, як два тижні ми готували позиції й встановлювали на них корабельні гармати. Ми з побратимами встигли встановити три штуки, а далі розпочалися інтенсивні бої, й ті позиції накрили, – ділиться спогадами Юрій.
Перші ротації тривали по три місяці, але потім довелося працювати вже без ротацій, адже роботи було дуже багато. Загалом воїну довелося обладнувати інженерні позиції на Запорізькому, Донецькому, Дніпровському напрямках.
Поранення солдат Юрій отримав біля Покровська. Це було наприкінці грудня 2024 року, за кілька днів до нового року.
- Ми з побратимами вдесятьох виїхали вночі тягнути колючий дріт "єгозу". Висадилися серед поля і йшли. Нас викрили ворожі безпілотники. Було кілька скидів, шістьох з нас поранило. Майже всі ми отримали контузії. Мене і двох побратимів поранило серйозно, а трьох – трохи легше, – згадує солдат.
Півтора місяця Юрій провів у лікарнях, потім – 90 днів реабілітації. Воїн отримав наскрізне поранення в руку, а всі чотири уламки, які потрапили в ногу та сідницю, так і залишились у тілі. Хірурги сказали, що один із них розташований близько до нервового вузла, а інші – занадто глибоко.
- Дошкуляють мені, особливо коли погода міняється, але загалом можна терпіти, – каже боєць. Є у Юрія хобі. - Граю в шахи тільки тоді, коли не перебуваю на позиціях (там на це немає ані часу, ані можливостей) – щоб відпочити, перемкнути увагу. Шахи вчать логіки, вчать зосереджуватися. А коли здобуваєш перемогу – то ще й дають певне задоволення, – ділиться солдат.
Юрій розповів, що в них у школі був шаховий гурток, і йому подобалося спостерігати за тим, як грали учні. Потім однокласник Сергій навчив азів гри.
- Десь партій 5-6 він мене вчив, а далі я в нього виграв, – посміхається.
Дід Юрія Филимон, котрий жив у Рівному (до речі, ветеран другої світової), був гросмейстером. Він підбирав для внука навчальні шахові етюди з однієї рівненської газети, грав із ним.
- Звісно, мені було далеко до діда. У нього була шахова дошка, гарна й дорога. Вона мені дуже подобалася. Дідусь сказав, що дошка буде моєю, коли я його переможу. Десь через півтора роки навчання я таки її виграв. Щоправда, не знаю, чи насправжки: в діда був інсульт, і чи то він вже не міг інтенсивно думати, чи піддався – не знаю, – згадує Юрій.
Нещодавно Юрій пройшов ВЛК та знову повернувся у стрій.
- Хочеться виграти цю війну. Не можна сидіти й дивитися, як гинуть побратими. Звісно, буду їхати, – каже солдат.
За мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові, а також за зразкове виконання військового обов'язку та високий професіоналізм, проявлені в умовах збройної агресії російської федерації проти України, учасник бойових дій, солдат Юрій нагороджений почесною відзнакою командира військової частини – "Нагрудним Хрестом".
