Готувались до похорону бійця з Рівненщини, а він - живий
Із 30 чоловіків, які потрапили під обстріл авіації на Луганщині, живими залишилися лише двоє. 32-річний Андрій Грицайчук з Рівненщини - один серед них. Про цей випадок пише ТСН.
Родині розповіли сумну звістку
Зв’язок з чоловіком зник ще у квітні. Потім надійшла звістка про його загибель. Родина вже готувалася до похорону.
- Мої емоції важко передати, - каже дружина Ольга. - Ми вибирали місце, де поховати, покупляли все. Коливо приготували. Чекали додому...
Дружина Андрія розповідає, що її мати, коли дізналася сумну звістку, знепритомніла.
Ольга розповідає, що коли почалася повномасштабна війна Андрій був на заробітках у Литві. Каже, що у Рівному тоді лунали потужні вибухи.
- То ми вже не знали, що нам робити, я вже й плакала, бо вагітна була, - зізнається жінка.
Тоді Оля при надії і з двома дітьми спершу поїхала до нього. Та чоловік за кордоном сидіти не міг. Так вони разом вирішили повернутися до рідного села, де Андрію вручили повістку. Попри те, що він батько трьох дітей, пішов служити.
- У мене немає такого поняття, щоб за дітей ховатися, їх навпаки потрібно захищати, - розповідає Андрій.
Став штурмовиком
Так він став штурмовиком. Служив у 25-ій штурмовій бригаді. Його групу направили на Луганщину.
- По рації передали, мовляв, ховайтеся злетіла авіація, - пригадує Андрій. - Я стояв неподалік бліндажа. Якраз біг туди.
Що було далі - достеменно розповісти нікому. Під час ворожого удару багато хлопців загинули.
Невдовзі до будинку Грицайчуків приїхали з трагічною звісткою.
- Військовик, який прийшов, каже: "Сядьте", і я вже почала плакати, - розповідає жінка.
Щасливий дзвінок
Згорьована родина готувалась до похорону, коли на свято Благовіщення пролунав дзвінок.
- Ваш чоловік лежить тяжко поранений, непритомний у Києві в лікарні, - пригадує розмову дружина Андрія.
Ольга не могла повірити щастю - одразу поїхала до чоловіка.
- Я заходжу до палати, він лежить такий, очі трохи були відкриті, я почала плакати, - каже Ольга.
Військовик каже, що для нього найтяжча зустріч була з дітьми.
- Ледь стримувався, щоб не плакати. Не хотілось, щоб вони бачили мене таким, - каже Андрій.
Тим часом за Андрія раділо усе село. Теща Світлана Мельничук розповідає, що сусіди, коли дізнались, що зять живий, позбігались. Потім у церкві оголосили всім, що Андрій живий.
Чоловік відновлюється після поранень
Дніпро, Київ, Львів - у різних шпиталях Андрій кілька місяців відновлює здоров'я після поранень.
Один із осколків і досі сидить в голові, витягати небезпечно. Терапевт Андрія Юрій Макарець розповідає, що у чоловіка порушено руховий центр. Та Андрій таки став на ноги.
- Я не міг рухати ні лівою рукою, ні ногою. А зараз можу ногою трошки. Можу сам підняти ногу, - каже військовик.
Нині Андрій проходить реабілітацію у Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни.
Коли Андрій дізнався про свою загибель - був приголомшений. Як його помилково поховали – з’ясовувати не хоче, прагне лише якнайшвидшої реабілітації. Каже, його надихає – сім’я. Найбільша втіха для чоловіка, коли з лікарні його відпускають на кілька днів додому. А бажання в нього одне – найшвидша перемога України і щоб побратими були живі. - Ми за них також молимося, не за своїх тільки чоловіків, за всіх молимося, - каже родина.
