"Головне — не бронік, головне — голова": історія 22-річного бійця ТрО Рівненщини

Віталію на позивний «Романтик» - лише 22 роки. Спокійний, усміхнений, життєрадісний. Один із тих, хто тримає небо й себе.

До повномасштабного вторгнення він мав мрії, плани, звичне мирне життя. Війна намагалася все зруйнувати. Але юнак — не зі слабкодухих. У нього є приклад, який не дозволяє опустити руки. Рідні Віталія — батько, дядько, брати — із перших років війни виборювали перемогу. Не піти до війська хлопець просто не міг. Зараз "Романтик" служить у ТрО Рівненщини.

Історію військовослужбовця розповіли у 104-ій бригаді ТрО ЗСУ Рівненщини.

Позивний і характер

- Такий у мене позивний — і він не випадковий. Кажуть, що куди б я не приїхав, мене всюди люблять. Чому? Не знаю. Напевно, просто я "хороший хлопчик". Я родом з Умані — файного міста, де ще нещодавно навчався на слюсаря. Не можу сказати, що мріяв про війну. Але майже всі в родині були військовиками: тато, дядько, двоюрідні брати. А я залишився один із тих, хто ще тримає. Решта — або загинули, або списалися з війська.

До війни

- 24 лютого пам’ятаю чітко. Прокинувся після святкування дня народження. А потім чую — вибухи. Поруч був склад, гупало добряче. І все стало зрозуміло. Одразу почав дзвонити рідним: мамі, сестрі, всім, хто близький. Хотілося лише одного — переконатися, що всі живі, що всі в безпеці.

Навчання у Великій Британії

- Проходив базовий військовий вишкіл у Великій Британії. Мені пощастило. Там усе було по-іншому: інше ставлення, інші підходи. У групі — 180 хлопців. Інструктори підтримували, пояснювали, допомагали. Було відчуття: ти не один. Вони вірили в нас. А це — дуже багато.

Про армію

- У війську вже два роки. Найскладніше — бути далеко від рідних. Найпростіше?.. Напевно, нічого. Тут загалом усе непросто. Хіба що звикання — до постійного руху, до відсутності вихідних, до того, що ніколи не знаєш, де будеш завтра.

Служба в 104-й бригаді ТрО

- Після навчання одразу потрапив до 104-ї. Спочатку був стрільцем, потім — у розвідці. Літав дроном. Тепер служу в БПАК. Уже понад півтора року в повітрі. Це — моє. Якщо небо моє — я у своїй стихії. Зараз працюю з мавіками, але мрію про щось складніше. Хочу вчитись, розвиватися.

Бойовий досвід

- Бойовий досвід — Куп’янськ. Побачив там багато. Гарного — мало. Якщо чесно, мене більше — розстроїло. Там не до романтики. Там головне — вистояти. І вижити.

Плани на майбутнє

- Якщо жартома — стану міським головою або пілотом Боїнга. А якщо серйозно — не знаю. Хочу повернутись додому. Побачити ворота рідного дому. Обійняти маму, а далі — як карта ляже.

Родина і кохання

- Мене чекають: мама, брати, сестри та дівчина. Разом з нею ми вже три роки. Вона переживає. Каже, що я дурник. Просить повернутися. А я кажу: поки — служу. Сміємось. Бо інакше ніяк.

Поради новачкам

- Головне — не бронік, головне — голова. Працюйте над собою: спорт, витривалість, техніка. Але якщо морально не витримуєш — не вдасться нічого. Я тримаюся, бо не хочу, щоб ворог йшов далі. Ми маємо берегти своє!

Готовність до довгої війни

- Не знаю, скільки ще це триватиме. Але якщо треба — я готовий. Хочеться, щоб усе це закінчилося якнайшвидше. Але якщо ні — то буду стояти стільки, скільки треба.