Батько і син стали побратимами на фронті

28-річний Дмитро з Корецького району пішов служити до ЗСУ слідом за батьком і став йому побратимом. На війні він пройшов бойові завдання, "зустріч" із ворожими дронами, тяжке поранення й 11 операцій. Попри все, Дмитро не втрачає віри, тримається заради родини і мріє про Перемогу.

28-річний Дмитро до війни не мав стосунку до армії – строкової служби не проходив, займався підприємницькою діяльністю. Жив звичним життям, створив сім’ю, разом із дружиною виховував сина, котрому нині п’ять років. Та все змінилось після того, як його батько добровольцем пішов до ЗСУ.

- Спершу до війська пішов мій тато – Сергій Аркадійович. Я залишився в родині за старшого. Але внутрішньо розумів: це лише питання часу. У серпні минулого року я підписав контракт із 23-ім інженерно-позиційним полком Командування Сил підтримки ЗСУ, де проходить службу батько. Так ми з татом стали побратимами. Служимо в одному батальйоні, хоч і в різних підрозділах, - розповідає солдат Дмитро.

Після підписання контракту його направили в один із навчальних центрів ЗСУ. А вже у жовтні – на бойові завдання на Сході.

- У перші дні було страшно. Я відповідав за встановлення тетраедрів, перевезення та встановлення "єгози" та малопомітних перешкод. Постійно працювала ворожа артилерія. Бували моменти, коли доводилося самому вивозити поранених, - згадує солдат.

Минав час. Дмитро набирався досвіду, загартовувався, ставав сильнішим: і тілом, і духом.

У січні 2025 року він вперше запланував зустріч із батьком, якого не бачив ще з червня, коли той підтримував його під час проходження медкомісії перед укладанням контракту. Сергій Аркадійович був на тому ж напрямку, що Дмитро. Тож чоловіки хотіли скористатися нагодою й хоча б на годину побачитися. Але їхня зустріч не відбулася.

- Я не доїхав… Під час бойового завдання в мене влетів дрон. Контузія, - розповідає Дмитро.

Це була не єдина зустріч з ворожими дронами. Їх було багато. Але зазвичай Дмитро встигав вчасно відреагувати. Травень 2025-го року запам’ятається на все життя. Це була субота. Дмитро повертався з виконання завдання. І тоді теж вдалося збити дрон.

- У понеділок вечором я мав їхати у відпустку. Та ще перед світанком — знову на рубіж. І там нас знов-таки засік ворожий дрон. Ми відстрілювались. Але в якийсь момент він влучив у кабіну нашого транспорту. Стеля та моє водійське сидіння прогоріло, - згадує солдат.

Дмитро отримав численні поранення. Гуди, спина, правий бік тіла — все було посічене уламками. Лікарі й досі не змогли дістати всі осколки. Та найбільше постраждала нога.

- Пам’ятаю, як наклали джгут на ногу. Внаслідок нападу я отримав серйозну травму стопи. Пам’ятаю, як дорогою до стабпункту не раз непритомніва - каже Дмитро.

Потім — госпіталі. Один за одним. Саме там і відбулася довгоочікувана зустріч із батьком-побратимом. А ще дружина не раз приїздила до пораненого чоловіка. Одного разу — привезла сина і це було велике свято для Дмитра.

- Ми були разом дві доби. Я був щасливий, маю змогу бачити й чути найрідніших. Вони – найцінніше, що в мене є. Я щасливий, що живий і понад усе мрію про Перемогу та про закінчення цієї війни, - говорить Дмитро, перебуваючи в одному із лікувальних закладів.

Попереду у захисника тривалий шлях відновлення. Уже зроблено 11 операцій. Заплановано ще. Також попереду тривале лікування та реабілітації. Але Дмитро тримається і не втрачає надії.

- Я не з тих, хто буде здаватися. Знаєте, у мене в палаті лежав військовополонений. Він розповідав про ті всі тортури і знущання. Навіть в останній день полону росіяни перебивали нашим руки і ноги, щоб ті їх запам’ятали. Ми теж маємо засвоїти цей урок, запам’ятати і ніколи не пробачити. Ми вільний народ. І ніхто й ніколи не буде над нами панувати, - впевнено каже військовик.

За інформацією служби зв’язків з громадськістю 23 інженерно-позиційного полку