Багатодітна родина знайшла прихисток у Дубні

Багатодітна сім'я Федоровичів переїхала з Донеччини на Рівненщину понад півтора року тому. У подружжя Олесі та Валентина — дев'ять дітей, одна дитина народилася вже у Дубні. Наразі родина займається облаштуванням умов для подальшого проживання у будинку, який господар віддав їм у користування.

Переселенка Олеся Федорович розповіла Суспільному, як живе їх багатодітна родина.

У серпні 2022 році багатодітна сім'я через повномасштабну війну переїхали з рідного села Георгіївка, що на Донеччині, у Дубно.

- Я тут ніколи не була, навіть не думала, що я тут колись буду. Нам тут подобається. Дубно — дуже гарне містечко. Ми тут живемо понад рік, вже звикли до нього. Воно нам як рідне. У Георгіївці бойові дії були дуже близько, постійно було чути вибухи. Практично нічого собою не брали, що було на нас надіто, те ми й взяли, і два дитячих рюкзаки з речами й одну сумку, — згадала Олеся.

Після того, як сім'я переїхала на Рівненщину, Олеся народила хлопчика Тимофія, йому вже майже рік.

- Тепер нас одинадцятеро. Найменшому сину Тимофію — дев'ять місяців. Дочці Даринці - рік і 9 місяців. Далі Єфим, Микита, Альонка, ще в нас є Давид та Матвій. Ще у нас є Ярослав і найстарша дочка — Яна. У нас сім школярів, також дітки відвідують школу іноземних мов. Старший син займається волейболом у спорткомплексі. Ще один син ходить на малювання, йому дуже подобається, — говорить Олеся.

Переїхати у Дубно родині Федоровичів порадили знайомі. Господар будинку грошей за проживання у переселенців не бере, вони платять лише за комунальні послуги. Для дітей облаштували ігрову та спальні кімнати, меблі надали волонтери та місцева влада.

- З такою родиною важко знайти будинок. Ми приїхали, тут не було нічого. Добре, що кімнат багато. Через те, що речей багато, треба все складати, тому хотілося б ще шафу. Багато часу займає миття посуду, я дуже мрію про посудомийну машину. Всі сядуть, поїдять — і вже гора. Дякувати Богу і так, що все-таки у нас і вода є, і туалет, і ванна кімната. Сумувати нам не доводиться, постійно є чим зайнятися, — каже переселенка.

Олеся розповідає, що кожного дня готує великі порції страв на всю родину, раціон намагається урізноманітнювати.

- Вдома дуже багато консервації залишилося. Нам люди багато допомагали, давали нам закрутку різну. Я тут теж трошки позакривала: компоти, салати, огірки, варення, полуниця. Ви знаєте, що ми практично нічого для цього і не купляли, — додала жінка.

Нині сім'я отримує державні виплати для переселенців та на двох маленьких дітей. Чоловік Олесі Валентин заробляє на підробітках. Також родина має земельну ділянку, її використовують для вирощування городини.

- Помідори ми їли все літо. Насадили цибульки, і морковки, і кріп, горох діткам садили. Місця дуже мало, вдома у нас був більший город — біля однієї сторони 30 соток, з іншої сторони садок, — говорить переселенка.

Родина наразі не знає, що з їхнім будинком на Донеччині.

- Сподіваємося, що скоро закінчиться війна, молимося про це, дякуємо Богу, що все-таки ми живі, здорові, що дітки наші з нами. Там, на Донеччині, постійно йдуть бойові дії й до цього часу, але село евакуювали повністю і не знаємо навіть, чи є там хата, чи немає. Ми розуміємо, що туди немає куди вертатися, — говорить Олеся.