«Якщо взимку немає слідів — заходимо в хату перевірити, чи людина жива»

На Рівненщині є чимало сіл, у яких майже не залишилось мешканців. Але життя там триває. Серед таких - село Матіївка Гощанської громади. Нині там проживають 68 громадян. Переважно всі пенсіонери, а тому вони один за одним дивляться, щоб знати, що живі.

Про життя у селі Матіхївка розповідає Суспільне

У Матіївці немає газу, але є світло. Воду люди беруть з колодязів. Рік тому в цьому селі підприємець закрив магазин через нерентабельність. Як пояснила Світлана Герасимчук, староста Малятинського округу, до складу якого входить село Матіївка, працювати собі у збиток підприємець не захотів.

Тепер у село привозять товар раз на тиждень.

- Раз на тиждень до нас приїжджає підприємець, який привозить все для першої потреби: олію, сірники, туалетний папір, хліб, консерви, ковбаси та інше, - розповів місцевий житель Валерій Андрійчук (на фото).

Зі слів чоловіка, він родом з Матіївки. 25 років пропрацював виконробом на будівництві, а коли вийшов на пенсію, повернувся до рідного села. Тепер він вирощує городину, тварин не тримає, бо впродовж 30 років дотримується вегетаріанства.

- Пенсія у мене три тисячі — мені нормально, якраз на ліки вистачає, я вегетаріанець. Мені багато не треба. Проживаю сам. У мене є дочка доросла, їй 44 роки, мешкає в Хмельницькій області, — говорить Валерій Андрійчук.

Колись він професійно займався лижним спортом і футболом.

- Я був спортсменом. Брав участь в обласних, всеукраїнських змаганнях з лижного спорту, займався футболом. Я навіть був призером чемпіонату України по "Колосу". Це десь у 1978-1979 роках, — додав Валерій Андрійчук.

У селі є фельдшерсько-акушерський пункт, клуб, бібліотека.

Також у село тричі на день їздить маршрутка. Водій каже, що пасажирів із цього села в нього мало, а подекуди він їде порожнім.

Зі слів завідувачки фельдшерсько-акушерського пункту в Матіївці Катерини Довгалець, у цьому селі вона працює 14 років. У день вона консультує до 10 осіб у трьох селах. До них вона добирається велосипедом або маршруткою.

- Коли дзвінок — тоді йду: вночі, вдень, вихідний — це ж село. Хвороба не питає. Коли треба, тоді йду. Зараз сезон застуд, — розповіла вона.

Зі слів місцевого жителя Валерія Андрійчука, в селі вони живуть дружно і одне одному допомагають:

- Живемо як одна сім'я, допомагаємо, бо у селі мешкає 80% осіб, яким за 70 років. То ми стараємося хліб принести, дров занести в хату, воду. У нас уже навіть немає кому поховати людину — бо старі, то ми наймаємо із сусідніх сіл людей, платимо їм. І у нас так повелось, що заходимо до стареньких навіть взимку, дивимось, слідів немає — значить, треба зайти.