"Я в роті РЕБ і повинен знати цей фах"

Михайло з позивним "Скорпіон" прийшов у 104-у бригаду добровольцем восени 2024-го. Він працював перевізником за кордоном, але увесь час війна йому не давала спокою. Тож завершив усі свої справи та повернувся на рідне Закарпаття. Пішов в ТЦК і мобілізувався.

За десять років до цього, у 2014-му, чоловік так само пішов добровольцем на війну. Він служив у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади на Донеччині та Луганщині, в розпал АТО. З початком повномасштабного вторгнення колишні побратими опинились в різних підрозділах по всій країні. Тож, поспілкувавшись із ними, пішов у 104 бригаду, де потрапив у новостворений підрозділ радіоелектронної боротьби.

- Та війна (АТО) і ця (повномасштабна) – це як дві ніби схожі картинки, але із безліччю відмінностей. Зараз величезне значення відіграють безпілотники й важливо вміти їм протидіяти. Мені дуже подобається розвиватися в цьому напрямку, – пояснює військовослужбовець.

Чоловік зізнається, коли погодився йти в бригаду, то думав, що його беруть стрільцем в окопи, але зважаючи на цивільний фах, то його призначили водієм. - По суті, тут займаюся тим же, що робив на "цивілі". Але я в роті РЕБ і повинен знати цей фах. Це війна і, наприклад, оператор може бути пораненим, то я маю надати йому медичну допомогу і повинен вміти заглушити ворожі об’єкти. Хоча б основи, але весь екіпаж повинен ними володіти, бо це життєво важливо, – переконаний Михайло.

Тому він із побратимами постійно вчаться, щоб бути максимально дієвим в протистоянні ворогу.

- Я мушу бути ефективним заради своїх доньки та сина, заради їхнього майбутнього. Хоч донька з дружиною відмовляли та переконували, щоб залишався за кордоном, але я так не можу. Тим паче, що я їду не на загибель, а щоб захищати їхнє право жити в мирній країні, щоб перемогти, – резюмував Михайло.

За інформацією 104-ї бригади тероборони ЗСУ Рівненщини