Виховали до повноліття чотирьох прийомних дітей – і взяли ще двох
Якось Сергій та Людмила Дідухи взяли до себе на Різдво чотирьох дітей з інтернату - двох хлопчиків та двох дівчат-підлітків. Рідні батьки не змогли забрати їх навіть на свято. Відтоді Ніна, Таїса, Іван та Мишко Мишкевичі гостювали в родині Дідухів усе частіше, а за пів року переїхали до них жити: у червні 2013 року офіційним розпорядженням на Костопільщині було утворено нову прийомну сім’ю.
Про сім'ю Дідухів розповіли у Костопільській міській раді.
- Рішення це не було спонтанним. На той час ми мали доньку та сина у віці 14 та 16 років. Друг сім’ї розповідав, що взяв на виховання дітей, і що тих, які позбавленні батьківського піклування, є багато, і вони хочуть в нормальну сім’ю. Я прийшов у службу у справах дітей і сказав, що готовий взяти дитину з інтернату на вихідні. Напередодні нового року мені зателефонували, що в Березному є діти, яких можна взяти на вихідні, але їх четверо, їдьте дивитися. І ми поїхали. Зустрілися з керівником, чекаємо. Раптом чуємо, по сходах хтось біжить. Найстарша дівчинка, що бігла попереду, побачила нас – і зупинилася. За нею зупинилися її сестра та двоє хлопчиків, - розповів прийомний батько Сергій Дідух.
Таким було перше знайомство чотирьох Мишкевичів з майбутніми прийомними батьками. Влітку 2013-го дітей назавжди забрали з Березнівського агротехнічного ліцею-інтернату в родину Дідухів. Вони цього дня дуже чекали, й прийомних батьків з першого дня називали мамою і татом.
А невдовзі після суттєвого збільшення сім’ї Людмила Дідух завагітніла, народився син Тимофій. Родина потребувала іншого житла, й після тривалих пошуків переїхала в будинок батьків Людмили.
- Адаптація до нових умов була стресова. Я тоді мав власні торгові точки, мікроавтобус, перевезеннями займався. Рік ми ще працювали, але дуже важко було і бізнес вести, і дітьми займатися, ще й тесть хворий лежав. Торгівлю ми облишили. Підробляю сезонно, на тимчасових роботах. Людмила вдома була, з дітьми. В процесі довелося все в домі переробляти, добудовувати, подбати про холодильники, морозильники, пральні машини, - пригадує Сергій Дідух.
Прийомним дітям також спочатку було непросто: нова школа, де нікого не знаєш, обов’язкове виконання домашніх завдань, новий порядок вдома, де тепер у кожного з’явилися свої обов’язки. Щоб приділити час та увагу кожній дитині окремо та адаптувати у соціум, батько щопонеділка брав кожного по черзі з собою для індивідуального проведення часу. Водив у кафе, де без поспіху їли, розмовляли на різні теми.
Щоб діти якомога довше часу провели в родині, батько наполіг, аби вони закінчили повну середню школу. Найстарша, Ніна, після школи вступила в училище, потім закінчила рівненський «водник». Вдома жила до 23 років. Таїса пішла вчитися в училище, невдовзі вийшла заміж і народила дитину. Обидві сестри тепер мають власні сім’ї, дітей.
- Ми ніколи не забороняли дітям контактувати з рідними батьками, навіть казав, що, може, їх у старості доглянете. Діти образу не тримають. Коли Таїса заміж виходила, її благословляли дві мами і два батька. Зараз вона в будинку рідної матері живе, але до нас часто приїздить, у нас збереглися теплі родинні стосунки. Вони ж знають, що ми не рідні, але виконали батьківську функцію, - каже прийомний батько.
Виросли й рідні старші діти. В родині залишилися Тимофійко та найменший з Мишкевичів Михайло. У 17 років він поїхав до знайомих Сергія Дідуха в Канаду, де зараз перебуває. Має підробіток, навчається дистанційно. Прийомна мама Людмила Дідух заочно навчається і вчителює.
І тут до Дідухів знову зателефонували зі Служби у справах дітей і запропонували взяти на виховання двох дітей-підлітків непростої долі, Жанну та Анатолія. Коли почалася війна, їхня мама поїхала з дітьми до Польщі, де вони одразу потрапили в дитячий притулок, адже мама ніколи дітьми не займалася. Пізніше діти потрапили в центр реабілітації, тоді Служба у справах дітей й зателефонувала Дідухам.
- Нам сказали, що Жанна і Толік мали важке дитинство. Знаєте, це коли перших дітей беруть, хочуть гарних, розумних. Завдяки спілці прийомних батьків я познайомився з багатьма прийомними родинами, бачив дуже складних дітей з інвалідністю, з психічними розладами. І я не вибирав. Як прийомний батько відвідав багато семінарів та тренінгів з виховання, маю знання, як з різними дітьми працювати. Тепер досвіду набуваю, - пояснив прийомний батько.
Жанна і Толік навчаються в спеціальній школі. У підлітковому віці їх довелося вчити елементарних речей: як поводитися в сім’ї, доглядати за собою, підтримувати порядок. Сергій Дідух пообіцяв дружині, що тепер він більше дітьми займатиметься.
Першу прийомну сім’ю у 2009 році створили Андрій та Ганна Матвійчуки, наступного року прийомну сім’ю створили Андрій та Валентина Клюки. Сергій та Людмила Дідухи створили прийомну родину у 2013-му. Наймолодша прийомна сім’я – Василя та Юліани Самчуків, котрі у 2021 році взяли на виховання двох дітей. Усі родини, крім прийомних, мають рідних дітей.
