«Це була найкрутіша підтримка! І розуміння, за що стоїмо»
Микола Фурманчук з Костополя пішов добровольцем до війська після того, як у 2015-му мобілізували молодшого брата Артема. За два тижні пройшов прискорений курс молодого бійця, підписав 3-річний контракт – і своє 24-річчя зустрічав на Донбасі.
Історію бійця розповіли у Костопільській міськраді.
Спочатку було важко, особливо перші півроку. Микола з вдячністю розповідає про свого найкращого командира Валерія Войтовича, який навчив його військової справи. Каже, усе, що вміє і знає – то завдяки йому. Поступово молодий чоловік звик до служби, хоча все одно було важко, особливо психологічно. Та після якісної підготовки першого командира з усіма наступними спілкуватися було вже значно легше.
Після демобілізації Микола повернувся додому. У цивільному житті свого місця не знайшов, і у 2019-му знову підписав річний контракт із ЗСУ. Цього разу служба була в управлінні ОК «Захід». Ніби й додому близько, і знайомі на службі були, та Микола на тиловій роботі не всидів: взяв відношення з 10-ї гірсько-штурмової бригади, яка потребувала людей, і поїхав під Маріуполь як розвідник-оператор.
- Коли я приїхав у першу відпустку, мій брат Артем саме був удома після закінчення контракту. Я забрав його з собою, у 10-ту бригаду. Мама плакала, коли ми сказали, що разом підемо служити. Але ми постійно були на зв’язку, щоб вона не переживала. Далі було селище Нью-Йорк на Донеччині, ми з братом були доволі близько один від одного. А потім наші воєнні дороги розійшлися: у мене контракт закінчився, а брат служив далі, - розповів Микола.
У січні 2022 року Артем Фурманчук, перебуваючи у відпустці, загинув у ДТП у центрі Рівного. У день, коли розпочалася велика війна, Микола був удома. Після закінчення контракту перебував у резерві першої черги і повертатися в армію не збирався. Та коли почув офіційне звернення Президента, одразу пішов у військкомат. Побачивши великий натовп людей, резервіст поїхав шукати знайомих по службі на полігон, звідти вирушив у свою частину на Івано-Франківщину. Колишнє командування радо зустріло Миколу і направило на Житомирщину відбивати наступ ворога.
- Хлопці були, що називається, на характері. Спеціальності були не важливі, вмієш стріляти – стріляй. Є тактика, є люди, визначили, хто куди – і до бою, село за селом. Мені важко сказати, хто ким командував тоді, ми всі були як один. Це була така крута підтримка! І розуміння, за що стоїмо. Часу ми не відчували, яке число – не знали. Бачиш БК, побратимів – і працюєш, - пригадує воїн.
Через кілька місяців підрозділ Миколи Фурманчука перекинули під Бахмут. Там були довго, бачили справжнє пекло. Були посадки, поля і міські бої. На контузії уже ніхто не зважав, випив пігулку, полегшало – і до бою. Поранень не мав, але побратимів поранених доводилося доставляти на евакуацію. Каже, на війні усі побратими – свої, допомагають один одному, чим можуть, але коли поранений твій друг – це особливе. Були на війні і приємні миті.
- У Бахмуті тоді ще все працювало. Ми хотдоги собі могли купити, дуже хотілося відчути цей смак, і ти просто мрієш про хотдог. А як побачиш у якомусь магазинчику те, що любиш – ой-ой, як же цього всього хотілося! Крім задоволення, такі моменти ще й гарно розряджали обстановку, - пригадує Микола.
Рік тому Микола Фурманчук одружився. З Оленою познайомився під час служби за першим контрактом. Освідчився особисто, в один з візитів дівчини до нього в Краматорськ. Запросив у кафе, купив жовто-сині хризантеми (інших квітів у прифронтовому містечку не було) і, як належить, зробив пропозицію. Відео знімав побратим. Одруження й підтримка дружини додали чоловікові бойового духу, адже він продовжує воювати.
За роки служби Микола Фурманчук отримав кілька нагород: відзнаку Президента «За участь в антитерористичній операції» (2016), відзнаку командувача ОТУ «Північ» (2021), нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного «За взірцевість у військові службі» 2 ступеня (2022), відзнаку Міністра оборони – медаль «Хрест ракетних військ і артилерії» (грудень 2024).
Наш захисник ще жодного разу не одягав ці нагороди і не любить про них розповідати. Каже, розповість після війни.
