Слово "мама" таки почула завдяки волонтерам
Люди впевнені: вони допомагають іншим. Самі ж волонтери крадькома зізнаються: передусім ця праця потрібна їм. Це коли не заробляєш гроші, а навпаки – витрачаєш. Це коли жертвуєш часом, а отримуєш силу і віру у людей. Це коли якнайкраще розумієш того, хто потребує допомоги. Бо ще сам недавно був у такому ж становищі. Це про підтримку і енергію, яку черпають від власної жертовності. Бо разом вони міцнішають!
Збираючи гроші на кохлеарний імплант, слідча поліції із Дубна Оксана Стрільчук (на фото) спекла понад п’ять тисяч пряників, щоб її синочок чув. Печиво випікала ночами. Слово "мама" жінка таки почула. І з вдячності за допомогу від людей сама стала волонтерити. Нині розповідає: із допомогою для діток об’їхала багато дитячих закладів області. Бо твердо переконана: краще допомагати, аніж просити.
Діагноз Матвія – двобічна сенсоневральна глухота – спочатку прозвучав як вирок. Не чує, а отже і не говоритиме! Із операцією треба було поспішати, адже через змарнований час хлопчику дедалі важче було б навчитися говорити. Грошей не було, а коли підійде державна черга – було невідомо. Оксана Стрільчук згадала свої кулінарні здібності, і поки діти спали, пекла ночами печиво. Так Оксана почала збирати тридцять тисяч євро, потрібні на операцію. І так про Оксану дізналась уся країна.
- Ми розпочали збір 19 грудня. У день Святого Миколая я, як маленька дівчинка, написала листа. У ньому – єдине бажання: повернути здоров’я синочку. Найскладніше вже позаду. Матвій ходить до садочка, поволі говорить. Із вдячності за виконане бажання я і сама стала "Миколаєм". Щороку разом з іншими волонтерами в інтернатах та інших дитячих закладах ми збираємо сотні дитячих листів. У них прохання про одяг або взуття, рідше про іграшки або гаджети.
Волонтерити – це не лише привезти подарунок, зізнається Оксана. Часом це розмова із мамою дитини зі складною формою ДЦП.
- Маму хворої дитини може зрозуміти лише мама хворої дитини. Решта ж можуть засудити навіть за святкову сукню, яку така мама дозволила собі одягнути. Мовляв, займається собою, коли дитина прикута до ліжка. А цій мамі сукня – як ковток свіжого повітря. Може вона стомилась бути напоготові 24 години на добу. Може вона не спала всю ніч чи навіть останній тиждень і таким чином вирішила себе хоч якось підбадьорити? А навпаки стала об’єктом цькування, - каже Оксана.
Нині у бюджеті родини Оксани Стрільчук є завжди гроші, призначені на допомогу тим, хто потребує.
- Моя сім’я мене підтримує. Часом чоловік також допомагає перевезти речі або завезти їх до дітей. Волонтерство дає нам можливість вірити у краще, пишатись батьками, які не складають рук. У той час, коли ми збирали кошти на операцію Матвійку, ми зустріли багато людей, які не дозволили нам "розклеїтись". І я тепер не можу стояти осторонь чужої біди, - додає Оксана.
Оксана волонтерить разом із благодійною організацією "Дарунок". Її створила два роки тому журналістка Марія Ясинчук. Це сталось після того, як Марія одного разу відвідала дитячий будинок.
- Я ніколи не втомлююсь захоплюватись волонтерами. Вони жертвують своїми нервами, часом, грішми, аби допомогти іншим. Це люди різного віку, різних професій і віросповідання. Серед наших волонтерів є лікарі, журналісти, домогосподарки та багатодітні мами. Особливо своєю самовідданою працею захоплюють мами, дітки яких хворі на невиліковні недуги. Їх усіх об’єднує милосердя, - зізнається Марія.
Марія Ясинчук розповідає: понад півсотні волонтерів організації "Дарунок" працює у всіх 24-х областях України. І благодійники, за її спостереженнями, діляться на два типи. Перші – це рідні та близькі інших волонтерів. Другі – люди, які на власному досвіді відчули, що таке благодійна допомога.
- Якщо ти зробив добру справу один раз, ти вже не зупинишся. Я називаю це "голкою благодійності". І немає великих чи малих добрих справ. Так, недавно ми придбали для Хмельницької обласної дитячої лікарні спеціальні прилади для виходжування новонароджених за триста тисяч гривень. А коли лише почався карантин, то роздавали продуктові набори вартістю п’ятсот гривень. Суми незрівнянні. Але ж і те, й інше – добра справа. І вона надихає більше, ніж будьщо, - каже Марія Ясинчук.
Волонтери зазначають: своєю працею вони допомагають більше… собі. Добро, зроблене щиро, повертається сторицею. А спільний результат надихає кожного окремо. Бо у волонтерській родині кожен впевнений: у скрутній ситуації він може розраховувати на допомогу.
Світлана ПРОКОПЧУК
